Чоловік у темному капелюсі

Сергій був надійною людиною. Працював він досить багато, на Дніпровському металургійному заводі, в гарячому цеху. Хто б не підійшов, він завжди допоможе, або розв'язувати ту проблему.
Людина відкрита душа. Проте сам був самотнім, а ні дівчини, а ні дружини. Находив на нього та сум. Нічого його не ратувало як куріння. Це звучить банально, проте для Сергія це було так. Часом, він брудний виходив, брав цигарку, та затягнувся, випускаючи кільця диму, насолоджувавшись процесом. Це його відволікало на ту мить від буденності.

Так здавалось було завжди. Одного разу, в один із таких моментів, його начальник, спустив на землю. Його звали Юрою. Він завжди був голосний, та багато кричав на Сергія. Це було і цього разу. Він курив, а Юра прийшов в цей самий момент та почав своє:

-Ти знову тут? - він зареготав, та додав.- А, там метал плавиться! Ти гава ловиш…

Сергій затягнувся та промовив:

-Так… Я закінчу, прийду, та закінчу… А, до того поки тут!

Він приходив до дому пізно, заходив в душ, та мокрий, лягав спати. Сергій майже не бачив лише якісь тіні. Ранок починав з кави, на голодний шлунок, та швидким кроком йшов на маршрутку. Де набивали людей як рибок в банку. Так він достався на роботу. Прокляту, тяжку, спекотну як саме пекло, пронизана смердючим димом. Він працював за звичкою, день за днем. А, у вечорі, коли приходив, перед вихідним, виходив курити на вулицю. Найперше щоб вдихнути свіжого повітря, бо здавалась що ось - ось, віг виплюне легені.

Наша історія почалась коли Сергій виходив курити в ночі на двір. В ту ніч він був дуже втомлений. заварив собі чаю, та вийшов на вулицю, як завжди.Діставши цигарки із кишені, він закурив, випустивши кільце диму. Чоловік подивився на сусідній будинок, поряд сховище. Сергій видохнув, згадавши про те що була тяжка зміна, та і Юра дістав. Йому тільки й треба, щоб лився метал, а на людей чхати хотів.

Він знову затягнувся, та подивився на сховище. Там стояв чоловік (в влітку, і не жарко йому?) в чорному як ніч, плащі та у фетровому капелюсі. Сергій задумався, та подумав, що його ніколи не бачив. Чоловік тільки обернувся, його обличчя було жовто-блакитного кольору, як у покійника. На мить в серці кольнуло металевою голкою, і Сергій злякався.

Він викинув опалок, та поставив не допитий чай на лаву коло під’їзду, та гучно промовив:

-Ей, ти… Стій!!

Та не встиг Сергій підійти, як чоловік у чорному зник. Сергій озирнувся в усі сторони, та його не було. В роті у нього пересохло.Це марення стало постійним. Навіть сни з'явились, де він бачив обличчя, воскове, та налиті кров'ю очі. Сергій прокидався увесь мокрий віл жаху. Це і на роботі відбивалось. Він засинав просто на роботі, навіть під час тривоги чи обстрілу. Його будила тільки одна людина, це був Юра.

Він підходив близько, та кричав на вухо:

-Вставай, бляха, метал ллється, а ти спиш! На роботі… Чекай про це дізнається керівництво!

А, після знову працював, до пізна. Здавалось що це буде безкінечно, його день бабака. Єдине що змінювалось, це чоловік у чорному, який з кожним днем, був все ближче. Повертаючи голову, Сергію здавалось, що він посміхався де видно було видно гострі білі ікла. Але він не міг не виходити на вулицю, чоловік сам себе вигулював. В один із таких вечорів Сергій почав чути шепіт.

Він знову стояв та курив, а чоловік чорному капелюсі був вже досить близько від нього, напевно на відстані кроку, а Сергій стояв як зачарований та дивився на нього. Чоловік у чорному як завжди повернув голову та усміхнувся своєю гострою усмішкою.
Та за мить він почув:

- Вже скоро я буду тут… Я стану тобою, а ти станеш мною…

Почувся сміх, та чоловік в капелюсі зник, а Сергій затягнувся цигаркою, та зло посміхнувся. Його злило це. Ні. Злили все навкруги. З того часу як з’явився Чоловік в чорному капелюсі.Сергій помітив в собі зміни, саме після його появи. З’явилась злість, бажання вбивати, а саме його начальника Юру. Коли чистив зуби, помітив як ростуть ікла. Коли йшов темною вулицею так захотілось (м’якої людської плоті) сирого м’яса. Йому так і хотілось всунути свої гострі ікла в живу істоту, а особливо в прораба Юрка. Ох, як він його дратував. Передати це словами не можна було. Єдине про що думав чоловік, це саме вбивство свого начальника.

Пройшов місяць, чоловік в чорному наблизився в притул до Сергія. Він відчував як від нього віяло зимним холодом, та гнилим, гидотним солодкуватим запахом смерти. В один день, чоловік чорному капелюсі розвернувся, та промовив:

-Тепер ти станеш мною, а я стану тобою!

Він піднявся нал землею. А Сергій на ту саму мить завмер, від страху та неочікуваності, та впав на коліна. А чоловік в чорному схопив його за горло. Бризнула кров. Він відчув гострий біль, а очі закрив червоний туман. На мить перед очима пронеслось усе його життя, а після потягло кудись до низу. Це для Сергія здалось миттю. Та він повернувся, але був вже іншим. Він одночасно був і Сергієм, та тим чоловіком в чорному, Матеушем Андрієвським. Пройде сто років, і Сергію доведеться поглинути когось, як це зробив із ним Матеуш.

Він хотів тільки одного: крові Юрка. Тепер він став демоном. Сергій вилетів у гору, пролетів над містом. Демон знав що сьогодні зміна саме Юрка. Він чув його запах. Від нього пахло сирим м’ясом, яке він хотів з’їсти. Він летів та відверто реготав, він відчував ефарію. В решті він долетів до того клятого заводу.

Сергій знову розгогатався, побачивши свого колишнього начальника. Він був все в тому ж довго плащі, фетровому капелюсі. А, Юра так само на мить злякався, що Сергію й треба було, він розстібнув плащ. Сергій повернув голову до Юрка, і він побачив обличчя Матеуша, а потім Сергія, і так декілько рази.

Та тут Сергій промовив. пошепки, так щоб почув лише Юрко :

- Прийшов час помирати… Втрачати кров…

Він схопив прораба, та витягнув його на вулицю, та тримаючи чоловіка, ніс його над містом. А бідолашний не вимовив не звука. Сергій в врешті-решт виконав свою помсту, випив із нього все життя, до краплі, а тіло чоловіка він відкинув десь за містом у Дніпро. Сергій вже почув нову жертву, м’яку, ніжну. Смачну, не таку жорстку як був Юрко. Все здавалось повторювалось раз за разом. Він пролетів. та в передмісті стояла типова П'ятихатка, де жила молода дівчина, Поліна. Вона не бачила його, поки що, сьогодні він наївся. Проте завтра, чи через день, він вип'є її до кінця.