Глава XII. Подорож у минуле

"Щоб зрозуміти теперішнє, потрібно зазирнути в минуле, аби побачити початок того, що сталося."

Родина Семеренко відчувала, як реальність змінюється навколо них. Вони продовжували йти через темряву потойбіччя, коли раптово перед ними розгорнулася нова сцена. Простір перед ними розсувався, наче величезна картина, і, за мить, вони опинилися в іншому часі — в іншому світі.

Це був той самий старий будинок, але він виглядав іншим: він був яскравим, життєрадісним, наповненим звуками, які вони ніколи не чули в реальному житті. Усі кімнати були заповнені людьми, що розмовляли між собою, а запах свіжоспеченого хліба наповнював повітря. Вікна були відкритими, і через них проникало світло, яке вабило своїм теплом.

— Ми в минулому, — прошепотіла Світлана, розуміючи, що перед ними розгортається історія родини, яка починається з моменту життя їхньої прабабусі.

Перед ними стояла молода жінка, з якою вони могли би порівняти свою прабабусю. Вона була вродливою, з довгим волоссям, одягнена в вишукану сукню. Вона усміхалася, але в її очах була така ж пригнічена туга, яку вони бачили в її духах у потойбіччі.

— Це моя прабабуся, — тихо сказав Олег, дивлячись на неї, як на живу людину.

Всі завмерли. Вони стояли, спостерігаючи за подіями, що розгорталися перед ними. І ось, перед їхніми очима почала розгортатися сцена, якої вони ніколи не бачили в історії родини. Вони побачили свою прабабусю, яка входила до старого будинку, тримаючи в руках листи.

— Я отримала листа від старого друга, — почули вони її голос, який здавався дивно знайомим. — Він попереджає мене про небезпеку. Я не можу залишити все як є. Це моя боротьба, і я маю зрозуміти, чому ми не можемо залишити це у минулому.

Олег зробив крок вперед і почесав чоло. Це була не просто історія. Вона була частиною їхнього роду, частиною того, що привело їх сюди, і саме тут вони почали розуміти, що їхня прабабуся не просто померла в таємничих обставинах — вона була втягнута в ту саму темну гру, що і вони зараз. Всі події, всі загадки, які вони шукали, починали свою історію тут.

— Вона знала більше, ніж ми думали, — прошепотіла Світлана, дивлячись на молодшу версію своєї прабабусі. — Вона була частиною цієї боротьби.

І саме в цей момент вони зрозуміли, що їхня прабабуся була не лише жертвою, але й гравцем у великій грі, в якій їй довелося зробити вибір: залишити все, як є, чи зламати цей цикл і вивести своїх нащадків на шлях істини.

Її слова запам'яталися:

— Щоб розібратися, що трапилось зі мною, ти повинна розгадати таємницю того, що я залишила. Все не так просто, і ти маєш знати, де шукати. Справжня небезпека вже на порозі.

Це було тим самим посланням, яке залишилось їм тепер, на межі між світом живих і мертвих. Тільки через розуміння цих слів вони могли побачити справжній початок усієї цієї історії. Усі події з того часу мали своє початок саме тут, і вони були тільки першими кроками в великій таємниці, яку треба було розкрити.

Олег звернувся до родини:

— Тепер ми точно знаємо, що це був не випадок. Все, що сталося з нашою родиною, пов’язане з вибором нашої прабабусі. І тепер нам доведеться завершити те, що вона почала.

Світлана кивнула:

— Вона була моєю родичкою, але тепер, мабуть, ми стали її останніми шансами. Ми не можемо повернутися. Потрібно завершити те, що вона не змогла.

— Давайте йти далі, — сказав Кирило, його голос звучав рішуче. — І все, що нам треба — це знайти відповіді.

Тінь минулого знову огорнула їх, і вони продовжили свій шлях у глибину історії, все ближче до моменту, коли ця таємниця, і всі її частини, розкриються остаточно. Вони йшли вперед, не знаючи, скільки ще питань їм належить вирішити, але точно розуміючи одне — від цього шляху немає дороги назад.