Розділ 19

Густий дим від спалених креслень повільно танув під склепінням старої бібліотеки, залишаючи по собі чистий, прохолодний запах старого паперу, деревного вугілля та свіжої дощової води, що просочувалася крізь шибки. Напівпрозоре світіння, що кілька годин поспіль огортало стіни архіву та викривало саму тканину простору, остаточно згасло. Тиша, що запанувала в кімнаті, була глибокою і врочистою — вперше за триста років цей маєток дихав спокійно, без прихованих механізмів, хронометрів та залишків чужої злості.

​Артур важко опустився на найближчий стілець, закриваючи обличчя долонями і намагаючись угамувати шалений стукіт серця.

​— Ми... ми справді це зробили? — його голос здригнувся, зриваючись на ледь чутний шепіт. — Воно справді закінчилося?

​Пані Елеонора мовчки стояла біля каміна, дивлячись на те, як останні іскри згасають у попелі. На її плечі лягла легка, майже невагома рука Джуліана. Привид посміхався — сумно, але щиро, і вперше за весь цей довгий вечір його блідий силует виглядав цілісним, а не розмитим.

​— Закінчилося, Артуре, — тихо відповіла Елеонора, випростуючи спину. У її поставі знову читалася та непохитна велич, яка завжди вирішувала долі Роузвудів. — Ця справа закрита назавжди.

​Нора підійшла до вікна й відсунула важку зелену оксамитову портьєру. За склом розгортався звичайний, мирний нічний пейзаж: старий парк Роузвудського маєтку тихо шумів під подихом літнього вітру, а темне небо над пагорбами було всипане мільйонами реальних, непорушних зірок. Жодних викривлених вирв, жодних часових маятників і жодних пасток.

​— Знаєте — Нора обернулася до друзів із легкою, втомленою усмішкою, опускаючи руку в кишеню й перевіряючи свій блокнот із розслідуванням, який тепер став звичайним паперовим записником. — У моїй практиці бувало всяке. Але розслідувати справу тристарічної давності, та ще й за участю привидів і магістра-архітектора — це точно новий рекорд.

​Джуліан розсміявся — його дзвінкий сміх луною відбився від книжкових полиць, звучачачи вже не як потойбічне вітання з минулого, а як голос старого доброго друга.

​— Ти чудово впоралася, детективе, — підморгнув їй привид. — Хоча, зізнаюся чесно, я вже думав, що ми назавжди залишимося колекційною фігуркою в якійсь із його часових петель.

​Але розслаблятися остаточно було зарано. Залишився останній фінальний акорд цієї довгої ночі — підбити підсумки справи, попрощатися з минулим і зрозуміти, яким тепер буде життя в маєтку, що нарешті звільнився від прокляття.