Розділ 16

​Світ навколо них тріщав по швах, розсипаючись на міріади дрібних осколків. Усередині шахти ліфта, де вони щойно шукали порятунку, простір вигнувся у химерну вирву, що затягувала залишки повітря, клуби чорного диму та мінливі уламки зруйнованих епох. Повітря густо пахвело спаленим озоном, старим папером і мідним пилом — запахом розплавленого часу.

​— Швидше! Застрибуйте! — прокричав Джуліан, матеріалізуючись просто біля зсувних решіток і з неймовірною силою штовхаючи Артура з Елеонорою всередину іржавої кабіни.

​Нора летіла останньою, відчуваючи, як сама підлога під ногами перетворюється на рідке скло, що плавиться під впливом неконтрольованої радіації часового колапсу. Вона в останню секунду викинула руку вперед, вхопившись за металевий край дверей, і відчула, як сильна, холодна рука Джуліана вхопила її за куртку, з ривком втягуючи всередину за мить до того, як отвір затягнувся щільним шаром непробивного білого металу.

​Кабіна злетіла вгору — чи, радше, летіла кудись у сліпучу невідомість під шаленим, неприродним кутом. Усі четверо попадали на дерев’яну підлогу, задихаючись від пилу. У роті відчувався гіркий присмак металу, а в скронях шалено стукіт крові відбивався немов удари по натягнутих струнах. Артур судомно притискав до себе Елеонору, яка важко кліпала очима, намагаючись остаточно стерти із пам’яті той липкий, паралізуючий жах, яким її намагався скути Корнеліус.

​— Ми... ми живі? — хрипко запитав хлопець, оглядаючи власні руки. На щастя, напівпрозоре мерехтіння зникло — його пальці знову набули нормального, живого кольору, а шкіра була вкрита дрібними краплями холодного потóку.

​— Поки що так, — важко дихаючи, відповіла Нора, піднімаючись на коліна й перевіряючи, чи на місці її табельна зброя та блокнот із записами, які якимось дивом не згоріли у вихорі. — Але розслаблятися зарано. Цей ліфт більше не підпорядковується жодним законам механіки.

​І дійсно: оглушливий гуркіт у шахті не стихав ні на секунду. Стіни кабіни почали стрімко змінювати форму прямо на їхніх очах: старе темне дерево раптом обростало важкими панелями полірованого дуба вікторіанського маєтку, за секунду перетворювалося на поштукатурені стіни початку минулого століття з вицвілими шпалерами в дрібну квіточку, а потім знову відкочувалося до проіржавілого заліза. Часові зрізи накладали один на один свої шари, намагаючись переварити й стерти випадкових мандрівників, які посміли втрутитися в хід історії.

​Джуліан спирався на свою тростину, важко дихаючи. Його примарний силует злегка мерехтів і йшов хвилями — енергетичний удар по резонаторах забрав у нього чимало сил, і тепер він тримався лише на чистій волі та залишках потойбічної енергії.

​— Корнеліус розчинився в ядрі, розсипавшись на тисячі незв'язаних атомів, але його петля глибоко пустила коріння в саму основу фундаменту, — серйозно сказав привид, дивлячись крізь мерехтливу скляну стелю кабіни туди, де внизу все ще гуло серце Роузвудського маєтку. — Його біль і ненависть стали програмою. Якщо ми зараз не дістанемося головного архіву і не знайдемо оригінали його чорних креслень, маєток вирішить перебудувати саму історію під його сценарій. І наступного разу ми можемо прокинутися у світі, де Роузвуди ніколи не народжувалися, а від нашого реального часу не залишиться й попелу.