Розділ 14

Голова Елеонори ще гула від залишків часового трансу, але її багаторічні дослідження родинних архівів та магічної архітектури вежі взяли своє. Вона різко вказала пальцем у протилежний бік від застиглого золотого маятника, де серед плаваючих у невагомості уламків каміння вимальовувалася дивна конструкція.

​— Дивіться туди, — прохрипіла вона, мружачись від яскравих спалахів полярного сяйва. — Маятник був лише відволікаючим маневром, емоційним якорем для нашої свідомості. Справжнє ядро петлі — там, у каскадних резонаторах. Якщо ми не зупинимо перекачування енергії зараз, руйнування вежі стане незворотним.

​Повітря навколо них раптом згустилося, набуваючи смаку заліза та озону. У цьому викривленому просторі темрява між зорями здавалася не просто порожнечею, а чиїмось живим, немигаючим поглядом. Замість звичного гулу механізмів тишу прорізав тихий, моторошний шепіт — тисячі голосів одночасно шепотіли у пам'яті слова старовинною латиною, від якої у Нори затерпли скроні.

​Корнеліус виник із тіні плаваючої кам'яної брили просто перед ними, блокуючи єдиний вузький місток з енергетичних ниток. На його обличчі більше не було холодної зверхності. Магістр повільно опустив свій жезл, і блискавки на його кінці згасли, поступившись місцем м'якому, попелясто-сірому світлу. У його очах-циферблатах замість гніву проступила глибока, майже божевільна втома.

​— Ви думаєте, це просто одержимість архітектора? Жага влади над старими стінами? — його голос звучить надто тихо, але кожне слово лунає в голові кожного з них, немов чужий спогад. — Цей маєток, це прокляте Роузвудське гніздо... воно збудоване на крові моєї сім'ї. Три століття тому мій рід володів цими землями, доки предки Артура й Елеонори не підпалили наші будинки, не вбили мого батька і не стерли саме ім'я Вейлів із мап Королівства.

​Артур відсахнувся назад, а Елеонора на міг сполотніла, дивлячись на магістра широкими від жаху очима.

​— Брехня... — хрипко видихнула вона, міцніше спираючись на плече хлопця. — Хроніки нашого роду ніколи не згадували про це...

​— Звичайно, не згадували! Переможці завжди пишуть історію так, як їй зручно, вириваючи з неї сторінки з крові та попелу, — Корнеліус гірко посміхнувся, зробивши крок уперед. Його плащ розвівався у невагомості, мов крила розп'ятого птаха. — Вони забрали не лише місто, яке мій пращур звів на цих пагорбах заради майбутнього науки. Вони зв'язали час у вузол, замкнувши моїх рідних у нескінченній петлі болю, де вони вмирають знову і знову кожні сто років. Я повертаю не просто стіни, детективе. Я повертаю справедливість. Коли ротонда замкнеться, минуле стане справжнім, а справжні Роузвуди зникнуть з історії назавжди.

​Нора відчула, як по спині побігли мурахи. Логіка її розслідування руйнувалася на очах: перед ними був не просто божевільний злочинець із манією величі, а людина, чию реальність триста років тому розбили на друзки. Але вона також знала, до чого це призведе — ціною його «справедливості» стане повне знищення теперішнього світу, включно з життями мільйонів ні в чому не винних людей.

​— Ти хочеш помститися тим, кого вже давно немає серед живих, Корнеліусе, — твердо сказала Нора, роблячи крок уперед і стаючи між ним та Елеонорою. Її голос звучав напрочуд спокійно, хоча серце колотилося десь у горлі. — Але вбиваючи теперішнє, ти стаєш точно таким самим монстром, як і ті, хто знищив твою сім'ю. Твоє місто згоріло три століття тому. Ти не воскресиш його мерцями.

​— Ти нічого не розумієш, дівчинко, — прошепотів магістр, і його обличчя на секунду спотворилося від болю. — Час — це еластична нитка. Якщо потягнути за правильний кінець, усе можна виправити.

​У цей момент Джуліан, який досі немовною тінню стояв осторонь, різко втрутився у розмову, зробивши крок із темряви:

— Я пам'ятаю ту пожежу, Корнеліусе. Я був там, коли твій батько підписав угоду з темними культами заради цієї влади. Вони спалили не просто дім — вони відкрили двері тому, чого ніхто з нас не зміг закрити. Ти не жертва, старий. Ти просто тримаєш у руках сірники, які колись спалили твоє дитинство.

​Корнеліус різко обернувся на примару, і його обличчя вкрилося крижаною маскою люті:

— Тоді дивись, як ці сірники спалять і ваш світ дотла!

​Він підняв жезл, і простір навколо них почав ламатися, мов тонке скло, випускаючи назовні сліпучі потоки нестримної енергії.