Розділ 8

​Повітря в ротонди налилося свинцевою тяжкістю. Запах гіркого диму та паленого полину майже забивав подих, але Нора вже не звертала уваги на фізичний дискомфорт. Її погляд був прикутий до незнайомця, чиї очі нагадували механічні циферблати, що відраховують секунди до катастрофи.

​— Джуліане! — різко кинула Нора, не зводячи мушки пістолета з грудей новоприбулого. — Ти знаєш цю людину? Пояснюй негайно, бо мій палець уже починає свербіти на спусковому гачку.

​Але привид ніби онімів. Його зазвичай спокійна, іронічна постать зараз нагадувала розбите скло — блакитне світло довкола нього хаотично мерехтіло, а пальці ледь помітно тремтіли, тримаючи тростину. Він зробив півкроку назад, затуляючи собою Нору та Артура, ніби намагався вберегти їх від самого погляду цього чоловіка.

​— Це не просто людина, Норо, — голос Джуліана звучав тихо, майже нереально, просочений жахом і давнім болем. — Це магістр Корнеліус Вейл. Людина, яка три століття тому розробила першу концепцію часових петель для роду Роузвудів, а потім... зникла в день, коли її лабораторія згоріла дотла разом із усіма трактатами. Ми вважали його мертвим.

​Корнеліус лагідно, але моторошно посміхнувся. Його обличчя, попри тривалу історію, виглядало неприродно молодо, наче час справді не мав над ним жодної влади.

​— Мертвим? О, мій дорогий Джуліане, смерть — це лише адміністративна помилка для тих, хто володіє справжніми формулами, — Корнеліус зробив ще один крок уперед, і металевий жезл у його руці залишив на камені яскравий випалений слід. — Ти обрав дивний шлях для вічності. Стати ручною примарою при розслідуваннях якоїсь дівчинки-детектива? Замість того, щоб творити історію разом зі мною, ти розважаєшся у цьому провінційному маєтку.

​Нора відчула, як усередині все закипає від люті. Вона різко зробила крок уперед, стаючи пліч-о-пліч із примарою:

— Досить із нас філософських лекцій із минулого. Де пані Елеонора? І які твої справжні плани на цей маєток?

​Корнеліус перевів на неї свій порожній, циферкладний погляд. У ньому не було люті — лише холодна, відсторонена цікавість колекціонера, який розглядає рідкісну комаху під склом.

​— Твоя напарниця має непоганий інстинкт, Джуліане. Шкода тільки, що її спогади такі крихкі, — Корнеліус змахнув жезлом, і простір між ними заіскрився червоними блискавками. — Елеонора хотіла знищити те, що будувалося поколіннями. Вона замкнула архіви, сховала ключ і думала, що зупинить неминуче. Але ростонда потребує палива. Не просто пам'яті випадкових людей, а чиєїсь сильної, яскравої свідомості, яка здатна зшити розірвані століття.

​Артур із жаху втиснувся у стіну позаду них, його прозорі губи беззвучно ворушилися:

— То... то він хоче забрати Нору? Для цього все затівалося?!

​— Саме так, юний містере, — кивнув Корнеліус, навіть не дивлячись у бік хлопця. — Її детективний розум, її здатність вибудовувати логічні ланцюжки з хаосу — ідеальний каталізатор. Коли ми завершимо ритуал, ротонда відкриє прохід на триста років назад. Я поверну своє втрачене місто, а цей світ отримає ідеальну історію без помилок.

​Джуліан різко підняв тростину, і з її кінця зірвався потужний сліпучий розряд блакитної енергії, що полетів прямо у Корнеліуса:

— Забирайся до біса зі своїми формулами, Корнеліусе! Цього разу я не дозволю тобі знищити нікого з тих, хто мені дорогий!

Корнеліус навіть не здригнувся. Одним легким рухом металевого жезла він відбив потужний розряд Джуліана, розвіявши блакитну енергію на тисячі дрібних іскор, що згассли в повітрі, не долетівши до нього. На його обличчі не було й тіні подиву — лише холодна, втомлена зверхність експериментатора, який спостерігає за передсмертними судорогами лабораторної миші.

​— Ти все ще віриш у силу своєї старої тростини, старий друже? — тихо промовив Корнеліус, роблячи крок уперед.

​У ту ж секунду жезл у його руці яскраво спалахнув, і простір навколо Нори, Джуліана та Артура наповнився щільним, в'язким гулом. Підлога під ногами розпалася на геометричні квадрати, з яких піднялися невидимі напівпрозорі стіни, утворюючи непереборну клітку з чистої енергії часу. Нора встигла вистрілити — куля зі свистом пролетіла крізь фігуру Корнеліуса, не завдавши йому жодної шкоди, і розсипалася сірим попелом об кам'яну стіну.

​— Норо, стій! Зброя проти нього безсила, він поза межами фізичної плоті! — крикнув Джуліан, кидаючись на бар'єр і завдаючи удару за ударом своєю тростиною, але стіна лише глухо гула, поглинаючи примарну енергію.

​Артур від жаху впав на коліна, закриваючи обличчя руками, а повітря в клітці почало стрімко густішати. Голова Нори знову спалахнула знайомим, нестерпним болем — механізм ротонди реагував на присутність магістра, готуючись витягнути з її свідомості фінальний ланцюжок спогадів для запуску тривікового порталу.

​Але детективний розум Нори працював на межі людських можливостей. Попри дику мігрень і відчай, її погляд лихоманково сканував простір навколо. Вона помітила те, чого Корнеліус не врахував у своїй геніальній і самовпевненій схемі: кишеньковий годинник Роузвудів, який вона кілька хвилин тому затиснула в аварійному роз'ємі, через вібрацію та удар енергії почав вискакувати з пазів. Зворотний відлік механізму не зупинився — він перейшов у режим перевантаження.

​— Джуліане... — хрипко прошепотіла Нора, хапаючись за холодні прути енергетичної клітки. — Годинник... він зараз вибухне...

​Привид миттєво зрозумів її задум. Його блакитні очі спалахнули лютою рішучістю. Замість того, щоб намагатися пробити стіну зовні, Джуліан спрямував усю свою залилкову примарну силу не на захист Корнеліуса, а в самий центр роз'єму, навантажуючи шестерні до критичної межі.

​— Тримайся, моя люба! — прогримів голос Джуліана під склепіннями ротонди. — Час ламається тільки тоді, коли створюєш забагато копій!

​З оглушливим тріском металу золотий годинник розлетівся на сотні розпечених осколків. У ту ж секунду потужна хвиля яскраво-білого світла й синього полум'я вибухнула з підлоги ротонди, збиваючи з ніг самого Корнеліуса і стираючи прозорі стіни клітки. Магістр вперше втратив рівновагу, закривши обличчя рукавом від сліпучого спалаху.