Розділ 6

​Кам'яна підлога ротонди здавалася крижаною, а гул механічних кілець вібрацією віддавався в кожній кісточці. Нора притиснула долоні до скронь, важко дихаючи. Світ навколо неї розпадався на розмиті плями, а в голові бриніла лише одна нестерпна порожнеча.

​Артур нерішуче наблизився до неї. Його примарна постать ледь помітно мерехтіла від страху та докорів сумління. Він опустився на коліна поруч із нею — настільки близько, наскільки дозволяла його нематеріальна сутність, — і простягнув прозору руку, намагаючись торкнутися її плеча.

​— Норо... Будь ласка, подивися на мене, — його голос зривався на плач. — Ти — Нора Вейн. Ти найкращий детектив у цьому місті. Ти не боїшся ні привидів, ні живих злочинців. Ти розкрила ту справу із зникненням антикваріату в старому кварталі, коли три дні поспіль просиділа в засідці під проливним дощем! Ти завжди кажеш, що логіка гостріша за будь-який клинок. Згадай! Ти п'єш каву без цукру, ручку й блокнот тримаєш у лівій кишені тренча, а справу Роузвудів узяла тому, що пообіцяла собі розкрити найскладнішу загадку року! Ти прийшла сюди, щоб знайти мою тітку Елеонору!

​Імена, факти, звички та спогади, виринувши з глибин свідомості, вдарили влучно, наче розряд струму.

​У свідомості дівчини щось голосно тріснуло. Густий туман у скронях різко розступився, вихопивши з пам'яті яскравий спалах: холодний метал пістолета в руці, запах вогкого тренча, звичну вагу блокнота та гострий азарт полювання на істину. Вона важко кліпнула, піднявши погляд на Артура. Порожнеча в її очах миттєво зникла, поступившись місцем крижаній, зосередженій рішучості.

​— Нора Вейн...це я... — прошепотіла вона власними губами, міцно стиснувши кулаки. — Я згадала!

​— Слава Богу... — видихнув Артур, хоча його власні руки продовжували тремтіти.

​Але в центрі ротонди розгорнулася справжня битва не на життя, а на смерть.

​Джуліан і чоловік зі шрамом зійшлися у жорстокому протистоянні. Самозванець виявився набагато небезпечнішим, ніж простий злодій: він вільно керував енергією артефакту, створюючи навколо себе важкі хвилі чорного диму, що роз'їдали примарну плоть. Джуліан діяв з витонченістю досвідченого фехтувальщика, але кожне зіткнення вимагало від нього колосальних зусиль — його блакитне сяйво тьмяніло від кожної відбитої атаки.

​— Ти думаєш, що привид може перемогти того, хто уклав угоду з часом? — знущально вигукнув чоловік зі шрамом, різким рухом спрямовуючи шматок чистої енергії у груди Джуліана.

​Удар відкинув привида назад. Джуліан врізався у кам'яну колону, висікаючи сніп блакитних іскор, але миттєво підвівся, стиснувши зуби й холодно посміхнувшись у відповідь:

— А ти забув головне правило нашого агентства, містере "я тут головний володар часу"? Привиди не бояться часу, бо вони поза ним. А от від живої логіки та гарного удару тростиною ще ніхто втекти не зміг.

​Скориставшись тим, що самозванець відволікся на Джуліана, Нора різко піднялася на ноги. Голова все ще гула, а м'язи нили від перенесеного шоку, але детективний інстинкт уже повністю повернувся до неї. Вона швидко оглянула ротонду і помітила те, чого не бачив ніхто інший: під рухомими кільцями, у самій основі механізму, виднівся аварійний роз'єм для механічного ключа. Того самого кишенькового годинника, який вони знайшли у бібліотеці та який Артур рефлекторно підібрав із полиці, ховаючи у кишені свого пальта ще під час втечі звідти.

​Вона кинула рішучий погляд на хлопця:

— Артуре! — різко покликала Нора, і в її голосі знову зазвучала звична сталь. — Той годинник із бібліотеки! Дай мені його! Швидко!

Артур здригнувся від її команди, але вагатися не став. Засунувши руку в кишеню свого твідового пальта, він витяг звідти важкий золотий кишеньковий годинник — той самий антикварний механізм лорда Роузвуда, який ледь не загубився під час переполоху в бібліотеці.

​— Ось він! Лови! — Артур кинув годинник через усю ротонду.

​Нора спритно зловила важкий предмет на льоту, відчуваючи, як холодний метал обпалює долоню. Вона не втрачала жодної секунди: єдиним плавним, вивіреним рухом вона підскочила до основи рухомих кілець і вставила кишеньковий годинник у прихований аварійний роз'єм.

​Шестерні всередині механізму видали гучний, металевий скрегіт. На секунду здалося, що всередині колони щось заклинило, але потім годинник усередині роз'єму клацнув, і рух гігантських кілець різко змінив напрямок. Сріблясте світло спалахнуло з новою, осліпнувою силою, розганяючи темряву підземелля.

​Чоловік зі шрамом відсахнувся від механізму, закривши обличчя рукавом. Його впевненість миттєво випарувалася, поступившись місцем паніці:

— Ні! Що ти зробила?! Ти зламаєш цикл!

​— Я просто повернула управління на законне місце, — холодно кинула Нора, стискаючи в руках пістолет, який вона підняла з підлоги, поки поверталася до тями.

​Джуліан, скориставшись розгубленістю супротивника, в два стрибки опинився за спиною самозванця. Його примарна тростина нависла над плечем ворога, не залишаючи йому жодного шансу на втечу.

​— Гра справді закінчена, — спокійно й вагомо вимовив привид. — А тепер сідай рівно і розповідай, хто тебе найняв і де насправді знаходиться пані Елеонора, доки я не вирішив перевірити, чи боїшся ти холоду потойбіччя так само сильно, як часу.