4.1

Тиша в підземній ротонді здавалася густою і важкою, наче розплавлений свинець. Механічні кільця продовжували повільно обертатися, випускаючи холодне сріблясте світло, що моторошно відбивалося на крижаних стінах.

​У центрі цього простору стояла Нора. Вона з жахом дивилася на власні руки, торкаючись кінчиками пальців скронь, ніби намагалася намацати щось невидиме й життєво важливе, що щойно вирвали з її голови з корінням.

​— Хто я?.. — її голос звучав розгублено й водночас лякаюче тонко. Від колишньої сталевої впевненості не залишилося й сліду. Вона озирнулася довкола, її очі задерев'яніло ковзали по кам'яних колонах, стінах і велетенському механізму. — Де я?.. Як я сюди потрапила?

​Паніка наростала в грудях з кожною секундою. Нора відступила назад, але спіткнулася об власний пістолет, що самотньо валявся на холодних каменях, і ледь не впала. Вона притиснула долоні до грудей, відчуваючи, як шалено б'ється серце, але в голові — лише крижана, гулка порожнеча. Жодного спогаду про дорогу сюди, жодного імені, жодного натяку на те, ким вона є.

​Джуліан миттєво опинився поруч. Його примарна постать палала тривожним, яскраво-синім світлом, а обличчя виражавало суміш глибокого болю та нестримної люті. Він простягнув прозорі руки, намагаючись підтримати її, хоча знав, що не зможе відчути тепку долоню живої людини.

​— Не бійся, моя люба, дихай, — промовив він тихо, стримуючи тремтіння в голосі. Його погляд метнувся на чоловіка зі шрамом. — Ти перейшов межу. Поверни їй пам'ять негайно, або я зроблю так, що цей склеп стане твоїм вічним ув'язненням.

​Чоловік у дорожньому пальті лише глумливо посміхнувся, заклавши руки за спину. Зловісний шрам на його обличчі в тусклому світлі кілець здавався чорною звивистою тріщиною. Він повільно підійшов ближче, насолоджуючись панікою на обличчі детектива.

​— Погрози від привида? Яка зворушлива відданість, сер Джуліан — його голос лунав знущально й самовпевнено. — Що ж ти тепер збираєшся робити самотужки? Подивися на неї. Вона навіть власного імені не пам'ятає, не те що твого. Яка користь із блискучого розуму та гострого пера, коли в голові лишився чистий аркуш? Без своєї напарниці-людини ти — просто рясний спогад, нуль без палички, примарна тінь, яка навіть двері не здатна відчинити!

​Джуліан стиснув кулаки так, що повітря навколо його рук заіскрилося холодними розрядами, але самозванець лише розсміявся у відповідь на його лють.

​— Брехун! — раптом пролунав дзвінкий, повний паніки голос Артура.

​Племінник вилетів з-за колони, його прозорі руки тремтіли від злості й розгубленості. Він переводив погляд з оговтаного самозванця на розгублену Нору, яка дивилася на них обох великими від жаху очима.

​— Ти казав зовсім інше! — закричав Артур на чоловіка зі шрамом, роблячи різкий рух уперед. — Ти обіцяв, що ми просто налякаємо тітку і змусимо її віддати архіви! Ти казав, що ніхто не постраждає! Чому ти втягнув сюди її?!

​У ротонді запала тяжка, моторошна тиша.

​Джуліан різко обернувся, його примарні очі звузилися до вузьких щілин, а брова злетіла вгору. Нора, хоч і втратила спогади, інстинктивно зробила крок назад від Артура, відчуваючи спинним мозком небезпеку і фальш у його істеричному крику.

​— Ого, — повільно й небезпечно промовив Джуліан, дивлячись на юного привида. — Здається, наш наляканий племінник знає набагато більше, ніж намагався показати. Розкажи-но нам ще раз, Артуре, яким саме чином ти «випадково» дізнався про нижню ротонду?