1.1

Спустившись на перший поверх, вони зайшли до просторої сімейної бібліотеки. Високі дубові стелажі, вкриті столітніми фоліантами, тонули в густих сутінках, які не міг повністю розігнати навіть промінь Нориного ліхтарика. Запах старих сторінок тут поєднувався з чимось гострим і металевим — тим самим запахом вогкої землі, про який казав Артур.

​Нора обережно провела пальцем по краю масивного робочого столу в центрі кімнати.

​— Подивіться сюди, — покликала вона напарників, присівши біля каміна.

​На підлозі валявся розірваний аркуш щільного пергаменту. На ньому від руки була намальована складна астрологічна мапа Роузвуда з позначками, а поруч красувався дивний свіжий напис, зведений чорнилом: «Печатка зламана. Двері відчинені».

​Але найцікавіше чекало на них на полиці серед старовинних енциклопедій. Джуліан підплив ближче, зазирнув за рядки книг і з легким подивом витягнув звідти важкий кишеньковий годинник на ланцюжку.

​— Ого, а ось це вже справжній раритет, — прокоментував привид, тримаючи в напівпрозорій руці старовинний хронометр. — Належить небіжчику лорду Роузвуду. Але дивись на стрілки, Норо... вони не йдуть назад чи вперед. Вони кружляють по колу, ніби час у цій кімнаті замкнувся у петлю.

​Нора взяла годинник, уважно оглянувши його корпус, і важко зітхнула:

— А це значить, що наш «позашлюбний син» не просто шукав сімейні архіви чи коштовності. Він шукав спосіб активувати медальйон тут і зараз.

​Артур молодший заломив руки, з жахом дивлячись на знахідку:

— Боже мій... Тітка казала, що цей годинник слугував ключем до внутрішнього механізму схову. Якщо він у нього в руках, значить, злочинець знає про маєток усе. Нам треба його зупинити, поки він не зайшов надто далеко!

​— Повільніше, Артуре, — зупинила його палкий порив Нора, спрямувавши на примару критичний погляд. — Давай розберемося логічно. Ти кажеш, що до цього незнайомця ніхто не міг потрапити до маєтку через міцні замки та охорону. Але якщо цей чоловік володіє годинником-ключем і знає про захисні печатки, він або роками готувався до цього нападу, або... має спільника серед живих. Хто з родичів чи прислуги останнім часом виявляв надмірну цікавість до спальні пані Елеонори?

​Артур розгублено кліпнув і затужив обличчя:

— Та ніхто! Прислуга розбіглася ще місяць тому через чутки про привидів та дивні звуки вночі. З живих тут залишалися тільки ми з тіткою... Ну, іноді заїжджав повірений сім'ї, старий містер Крофт, але він знається лише на паперах, а не на містиці!

​Джуліан, який усе цей час мовчки кружляв біля книжкової полиці, раптом зупинився і скептично хмикнув:

— У цьому й проблема нашого тупика, моя люба напарнице. Ми шукаємо злочинця у світі живих, припускаючи, що він користується звичайними відмичками та логікою. Але що, якщо цей «син зі шрамом» — лише маріонетка? Хтось із потойбічного світу міг спрямувати його рукою, підказавши всі таємні ходи маєтку.

​Нора відчула, як по спині пробегв холоднокровний мороз. Вона підійшла до вікна, вдивляючись у темні силуети парку навколо Роузвуда.

​— Тобто ти хочеш сказати, Джуліане, що ми маємо справу не просто з хитрющим аферистом, а з цілим зговором між двома вимірами? — запитала вона, обертаючись до напарника. — Чудово. Просто чудово. Жодних простих убивств чи банальних крадіжок — обов'язково кінець світу або розрив реальності.

​— Ну а чого ти очікувала, працюючи зі мною? — м'яко й іронічно посміхнувся привид, розвівши руками. — Нудьгувати нам точно не дадуть.

​Артур тим часом підійшов до карти на підлозі й тремтячим пальцем вказав на одну з позначок:

— Подивіться сюди... Тітка робила позначки не навмання. Цей хрестик позначений на вході до старого підземного склепу під східним крилом. Якщо вона знала, що її шукатимуть, можливо, вона залишила там справжній сховок із доказами?

​Нора рішуче кивнула, закриваючи блокнот і ховаючи його до кишені тренча. Вогник азарту в її очах спалахнув із новою силою.

​— Що ж, бібліотеку ми щойно обійшли. Наступна зупинка — підземний склеп. Погнали розплутувати цей клубок до кінця, поки наш таємничий гість не зачинив за нами всі двері назавжди.