Розділ 1

​Дорога від їхнього нового офісу до околиць маєтку Роузвуд пролягала крізь затягнуті туманом англійські пагорби. Навколо не було жодної душі — лише важкі тіні вікових дубів та холодне світло місяця, що пробивалося крізь хмари.

​Коли вони підійшли до кованих західних воріт, на похмурій алеї вже чекав Артур молодший. Його напівпрозорий силует ледь помітно тремтів від сирого повітря, а обличчя виражало граничне занепокоєння.

​— Слава Богу, ви прийшли! — схвильовано видохнув привид, заломивши руки. — Часу мало, завірюха з того боку вже починає підніматися. Тітки досі немає, а сліди в спальні... вони виглядають так, ніби хтось тільки-но ходив там крізь стіни.

​Джуліан спокійно спирався на свою примарну тростину, оцінюючи масштаб проблеми.

— Спокійно, колего, — відповів він рівним, заспокійливим голосом колишнього дипломата. — Ми тут саме для того, щоб розібратися, хто з живих чи мертвих вирішив порушити британський спокій і порядок. Веди нас до спальні.

​Артур кивнув і безшумно прослизнув крізь замкнені парадні двері маєтку, вказуючи дорогу на другий поверх. Нора йшла слідом, міцно тримаючи в руці ліхтарик і відчуваючи, як у грудях поєднуються холодна розважливість детектива та п'янкий смак небезпеки.

​Дерев'яні сходи під ногами скрипіли так моторошно, ніби кожен крок відкликався у стінах багатовікової історії Роузвуда. Нарешті вони зупинилися біля важких дверей із розбитим, виламаним уранці замком.

​Нора переступила поріг спальні Елеонори Роузвуд. Повітря тут здавалося важким, металевим, а на паркеті біля потаємного схову чітко виднівся темний маслянистий слід від чобота та димчастий шлейф, який зовсім не хотів розсіюватися. Вікна та жалюзи були надійно зачинені зсередини.

​— Ну що ж, — Нора присіла біля сліду, посвітивши ліхтариком, і дістала блокнот. — Двері зачинені зсередини, вікна наглухо забаррикадовані, медальйон та містичні речі зникли, а на підлозі залишив свій «автограф» невідомий гість. Послушай, Джуліане, здається, наш «позашлюбний син» володіє набагато більшими талантами, ніж простий шахрай.

​Джуліан підійшов до порожнього схову в стіні, пильно придивляючись до стінних панелей.

— Погоджуюся, моя люба напарнице, — тихо промовив він, ледь насупивши брови. — Це не просто крадіжка. Це ретельно спланована диверсія. І якщо цей медальйон справді опиниться у не тих руках... нам доведеться розплутати набагато темніший клубок, ніж ми очікували. Гра лише починається.

​У цей момент з темного кута спальні виступив Артур молодший. Його примарна постать тремтіла від напруження, а в очах читався відчай.

​— Ви знайшли щось корисне? — з надією запитав він, зводячи руки. — Я хочу, щоб цей самозванець відповів за все!

​Нора різко захлопнула блокнот, сховала його в кишеню тренча і спрямувала на прибульця свій звичний пронизливий погляд досвідченої детективики.

​— Ми знайшли чимало запитань, Артуре, на які тепер доведеться шукати відповіді тобі, — спокійно відповіла вона. — Почнемо з того самого «синка». Розкажи все, що знаєш про нього. Його зовнішність, манери, особливі прикмети. Будь-яка дрібниця має значення.

​Артур натужно згадував, потираючи лоб.

— Високий, мовчазний чоловік у дорожньому пальті. На обличчі — шрам, що тягнеться від лівого вуха до підборіддя, але він намагався прикривати його високим коміром. А ще... від нього дивно пахло. Не парфумами, а якимось важким залізом і... вогкою землею. Тітка казала, що він поводився нахабно й самовпевнено, ніби господар цього будинку, і погрожував судом, якщо вона добровільно не передасть йому родинні архіви.

​Джуліан схрестив руки на грудях, спираючись на тростину, і уважно дослухав:

— Цікаво. А що скажеш про саму пані Елеонору перед зникненням? Вона останнім часом поводилася дивно? Можливо, готувалася до чогось чи когось остерігалася?

​Племінник важко зітхнув:

— Останні тижні тітка сама була не своя. Вона цілими днями сиділа в бібліотеці, зачинивши двері, і перекладала якісь старі манускрипти про стародавні ритуали та переходи між світами. Вона казала мені, що знайшла в архівах покійного чоловіка згадку про те, що сховок у цій спальні захищений не просто замком, а прадавньою печаткою. І що хтось дуже потужний намагається цей захист зламати. Вона боялася не самозванця... вона боялася того, що він принесе із собою.

​Нора відчула, як подих холодного вітру з відчиненого вікна пройшов по шкірі. Загадка ставала все заплутанішою, а межа між сімейною сваркою та містичною катастрофою — зовсім тонкою.

​— Що ж, картина вимальовується чудова, — саркастично посміхнулася Нора, озираючи зачинену кімнату. — Пані Елеонора знала про загрозу, готувалася донеї, але все одно зникла з повністю зачиненої спальні, залишивши відбиток чобота та порожній сховок. Здається, Артуре, нам доведеться спуститися в сімейну бібліотеку. Подивимося, які саме манускрипти так налякали твою тітку.