​Пролог

 ​Осінній вечір зустрічав сутінки холодним, пронизливим вітром, який ганяв опале листя похмурими алеями та змушував кутатися в щільні пальто. Погода ніби нагадувала, що затишні дні залишилися позаду, а навколо старовинного маєтку насувається щось містичне й непередбачуване. Саме в таку пору найкраще розплутувати таємниці, де межа між світом живих і примарним занавеском стає тонкою, як павутинка.

​Після гучних подій у сусідньому маєтку Блеквудів детективний дует вирішив не зупинятися на досягнутому. Нора Вейн та її незвичайний напарник офіційно зареєстрували власну справу. Тепер на фасаді їхнього невеликого орендованого будинку красувалася свіжопофарбована вивіска: Детективне агентство «По той бік». Усередині панувала специфічна атмосфера: на полицях стояли стоси старих архівних паперів поруч із сучасними гаджетами, на стінах висіли карти місцевості, а повітря іноді злегка пахло озоном і старою друкарською фарбою, коли Джуліан матеріалізувався ближче до каміна.

​Усередині кабінету за робочим столом сиділа Нора, зосереджено перебираючи свіжі записи в блокноті. Джуліан, елегантний привид у класичному твідовому костюмі та капелюсі, неквапливо ходив по кімнаті, спираючись на тростину, і замислено дивився у вікно на темніюче небо.

​— Знаєш, Норо, — порушив мовчанку Джуліан, злегка примружившись і обернувшись до напарниці. — Сучасні будинки втратили колишній шарм. Усі ці металопластикові вікна, сигналізації... Жодної романтики для справжнього привида. От у маєтку Роузвуд, куди ми маємо вирушити, архітектура куди витонченіша. Навіть попри те, що там коїться повний хаос.

​Нора підняла погляд від блокнота і з легким скепсисом вигнула брову, поправляючи акуратні стрілки на повіках:

— Романтика? Джуліане, нагадаю: там зникла господарка будинку, вкрадено стародавній медальйон, який здатний розірвати межі між вимірами, а на підлозі залишаються дивні димчасті сліди. Якщо це твоє уявлення про приємну прогулянку, то я починаю хвилюватися за твій потойбічний глузд.

​Джуліан м'яко усміхнувся, хоча його погляд залишився серйозним і зосередженим.

— Повірь, моя люба напарнице, я ціную твій здоровий цинізм більше, ніж будь-хто інший, — відповів він, підходячи ближче до столу. — Але я вже пообіцяв нашому новому потойбічному другу — тому самому нещасному Артуру молодшому, який приходив сюди вранці, — що ми розберемося з цією катастрофою. Тітка зникла із зачиненої зсередини спальні, у стінах зияє діра від схову, а баланс світів висить на волосині. Хіба ми можемо відмовити клієнту, особливо коли він наполягав на якнайшвидшому втручанні?

​Нора відчула, як по спині пробегла легка хвиля азарту. Вона закрила блокнот, різким рухом кинула його в шкіряну сумку й упевнено піднялася з крісла.

​— Звісно ж, ні. Тим паче, що хвилини рахуються, — сказала вона, накидаючи на плечі свій класичний тренч і беручи в руки кишеньковий ліхтарик. — Ти обіцяв Артуру зустріч о вісімнадцятій біля західних воріт Роузвуда? Що ж, годинник якраз б'є шість. Вирушаймо в дорогу, партнере. Погнали розгадувати цю заплутану сімейну таємницю, поки нас самих не перетворили на привидів!