Частина 3

Розділ 3

- А який посуд брати? - задумливо спитала я, роздивляючись вміст кухонної шафки.

Єдине, що у Віриній квартирі було не з цього сторіччя - це кухня. Ну, і камін, як виявилося. З середньовічної вітальні я потрапила у вир скла, глянцевих поверхонь та надсучасної побутової техніки. Хоча і тут не обійшлося без мармуру та бронзи. Але це вже був не антикваріат, а останній писк моди: покриті античною патиною крани та чорна мармурова мийка.

- Потрібен стакан правильної форми з чистого скла без граней, вензелів чи іншого декору, - відгукнулась мені Віка, - Гранчаки не пропонувати!

Я закусила губу. Які там гранчаки? Серед кришталевих кубки зі срібними ніжками, високих бокалів для мерло та витягнутих фужерів з позолотою не знайшлося нічого підходящого. Я витягнула маленьку чарочку у формі черепа, з яких зазвичай п’ють текілу або ром, і стукнула по ній нігтем. 

- Може взяти чашку для глінтвейну? Тільки тут невелика ручка.

- Ні, не підходить, - захитала головою Віка, - Невже немає ніякої простої склянки?

- Сама подивися, - кивнула я вказавши на вміст шафи. Дівчина недовірливо подивилася, і розчаровано похитала голово.

- Шкода, а такий задум був. Обручку знайшли, а склянку ні. Може це знак? Може доля не хоче до нас приходити?

Почувся навчання і чорна блискавка застрибнула на кухонну тумбу. Кіт подивився на нас великим бурштиновими очима, ніби чогось очікуючи.

- Фелікс! А ну геть звідси! – вигукнула Віка.

Кіт обурливо позіхнув продемонструвавши гострі ікла та потягнувся, виставивши кігті. Ми з подругою майже синхронно зробити пару кроків подалі від цього звіра. Якщо чорний пройдисвіт сідав на чиїсь речі, то без бою його зігнати могла тільки Віра. Інших людей він за людей не сприймав.

- Не треба так з ним, - прошепотіла я у вухо подрузі, - Він тут хазяїн, а ти кричиш на нього. Якби тебе виганяли з твоєї ж кухні, ти б як відреагувала?

- В мене немає власної кухні, я живу в гуртожитку, - нагадала дівчина, - Те, що він хазяїн, ще не дає йому право нас залякувати.

Я поглянула на доволі товстенького Фелікса і мені прийшла ідея:

- Слухай, в нього точно повинна бути модна поїлка. Судячи з Віриних смаків, він не буде їсти з дешевих пластикових мисок. Може подивимося?

- Ти здуріла? Він нас загризе, – прошепотіла дівчина.

- Це ти здуріла. Це звичайний домашній кіт, а не дикий тигр, який може когось загризти.

Сподіваюсь, мій голос прозвучав досить впевнено, бо сама я в свої слова не сильно вірила.

- Давай спробуємо відволікти смаколиком та перевіримо?

Діставши стік з котячими ласощами, я розірвала упаковку. Кіт зістрибнув з кухонної тумби, затанцював біля моїх ніг та швидко побіг в коридор.

- Ну, що я казала? – радісно спитала я, видавлюючи чорну пасту, за яку Фелікс був згоден забути про все на світі.

- Мій шок у шоці, - пурхнула Віка.

Годівницею та поїлкою Феліксу слугували скляні миски на металевих підставках. Саме такі, які нам були потрібні – прості та без декоративних надмірностей. Обережно витягнувши з під котячого носу поїлку з водою, я швидко відступила на пару кроків. Кіт не звернув на моє нахабство жодної уваги. Він був зайнятий важливою справою - уважно вилизував миску.

- Треба цим запастися, - задумливо прошепотіла Віка, дивлячись на котячі ласощі.

- Пішли ворожити, поки він не помітив, - похлопала я її по плечу, - Вже стемніло, а мені ще додому повертатися через все місто.

Поки ми крали котяче майно, Валя запалила ароматичні конуси, очистивши простір. Віра розставила свічки, поставила на вівтар дві мотанки – символ молодого сонця та Морени-зими, і задумливо тримала в руках обручку.

- Поклади у воду, - сказала Віка, поставивши скляну миску на вівтар.

- Ви це у Фелікса відібрали? – посміхнулася жінка, - Де антисептик з аптечкою, ви знаєте.

- Він був пиріжечком та дозволив на взяти її в оренду, - посміхнулася я у відповідь, - Підкупили його котячими ласощами.

- Ну, дивіться, - похитала головою жінка, - Він поки зайнятий, але рано чи пізно прийде по свою річ.

- Нам не треба багато часу, - прошепотіла Віка, поставивши дві свічки поруч з мискою. Дівчина то наближала їх, то віддаляла, воліючи добитися якогось ефекту.

- Що вона робить? – прошепотіла Валя, зачаровано дивлячись на її рухи.

- Ловить фокус, - пояснила я, - Свічки повинні стояти так, щоб в середині обручки сходилися промені світла. Вони з тінями сформують картинку, в якій можна побачити майбутнє.

- Готово! – нарешті вигукнула дівчина, - Хто буде першою?

- Я! – одразу вигукнула Валя.

- Тільки після мене. Обручка моя, отже я і буду першою ворожити, - заперечила Віра.