Частина 2

Те, що саме в цьому домі жила Віра, у людини, яка мала можливість бачити потаємне, не залишилося жодного сумніву: захисні руни та гліфи відчувалися ще зі входу в провулок. Є варіант, що ми помилилися, звернувши не туди, і потрапили на територію іншої відьми. В цьому місті багато моїх сестер по ремеслу. Більше, ніж ви можете уявити. Не всі вони можуть літати, керувати погодою, передбачати майбутнє чи запалювати свічки одним поглядом, та це не змінює їх сутність.

Тим часом, ми з Вікою зайшли в двері під’їзду, та піднялися на останній поверх будівлі. У Вірки точно є стиль. І гроші. Під’їзд був не просто старовинним, він зберіг свій первинний блиск старого міста: на стелі розходилися гіпсовими орнаментами розетки, сталеві ковані поручні переплітатися візерунками, а сходинки вимостили білим мармуром з сірими прожилками. Не тією плиткою з пресованої мармурової крихти і претензіями на розкіш, яку використовували в банках та дорогих магазинах, а справжній старовинний мармур! А вітражі на вікнах? Це ж диво якесь! Кожен раз, коли я тут з’явилася, то очей не могла відвести, від гри їх кольорів. На місяць оренди такого житла мені прийшлось би пахати на трьох роботах, а у Віри вона своя.

Продзвенів дзвінок, повертаючи мене до реальності. Двері відчинилися і перед нами постала хазяйка апартаментів у всій красі. Відьма була в своєму репертуарі: поверх рубінової атласної домашньої сукні був накинутий легкий шовковий халатик з мереживом. Очі та губи підфарбовані, погляд томний і загадковий, а темний водоспад довгих локонів був такий блискучий, що від шовку її халату не відрізнити. Ельвіра - володарка темряви відпочиває. .

- Дівчата! Як я рада вас бачити! – голосно та бадьоро вигукнула хазяйка квартири.

Під її ногами прошипів чорний клубок шерсті і в коридор визирнув великий набундючений кіт. В цього кота завжди був напрочуд бандитський вираз обличчя. Так, саме обличчя, а не морди, бо так продемонструвати сто відтінків чорної неприязні звичайна котяча морда не може.

- Фелікс! Зайди в дім, негіднику! – вигукнула вона, - Дівчата, давайте швидше, бо він сьогодні просто невгамовний!

Обережно переступаючи через вовняну тваринку, яка дряпалася та кусалася без причини, ми просковзнули у квартиру. У повітрі вітав запах ялівцю, шепіт заклять, а тихе бурмотіння: «Хто не приніс печиво — той викликає духів сам», перебивали звуки платівки «Rumours» славетних «Fleetwood Mac».

- Валя вже прийшла? – схвильовано прошепотіла Віка, знімаючи з себе пуховик.

Валька була доброю дівчиною, але надто суворою та вічно заклопотаною. Постійно весіла на телефоні по робочим питанням, розповідала як в неї ніяк не сходять звіти в екселі, а продажі ростуть не так швидко, як хотілося. Навіть на шабаш одягнула темно зелений брючний костюм з сорочкою, ніби тільки-но з наради директорів приїхала. А може так і є? Це ж я - бомженя без роботи, а люди і на свята працюють, і у вихідні, і іноді по ночам.

- Все купили? – спитала вона, не витрачаючи зайвий час на привітання.

- І тобі світлої ночі, сестро, - пробурмотіла я, звичайне для відьом вітання, - Купили, купили, дай хоч роззутися.

- Так, що тут у нас? - не витримала вона, відібравши пакет, - Свічки: червоні, чорні, зелені і золоті - є. Правильно, що не взяли білих, я принесла. Вівтарна олія: гіркий полин, мандарин, лемонграс та сосна - піде. Я ще бергамоту захватила, можемо додати, - нарешті Валентина заспокоїлася і обняла мене, - Світлої ночі, сестро. Тебе так не вистачало минулої повні. Вже краще себе почуваєш?

Я мовчки кивнула, воліючи не згадувати болючий розрив з Антоном. 

- Не біда, ми тобі сьогодні нового наворожимо, - прошепотіла вона мені у вухо.

- Люба! Ти змінила зачіску? Я в захваті! – вражено вигукнула Віра, провівши рукою по моєму волоссю.

Драма розриву класично закінчилася для мене в перукарні, де мої русяві коси перетворили на чорне каре. Дівчина з розумінням похлопала мене по спині і повела за собою.

Різьблений столик, Віра вкрила ритуальною скатертиною. Немов з нічного неба, мені підморгували вишиті золотими нитками зірки та сонце з місяцем. По центру в світлі мерехтливих свічок виблискувала пентаграма – символ гармонії п'яти елементів. Вівтар прикрасили вічнозеленими рослинами, шишками, падубом, гілками сосни та плющу. Як і ритуальний стіл, вся чимала квартира Віри втопала в прикрасах, створюючи неповторний образ містичного свята.

У цієї відьми завжди все було підкреслено театральним, ніби зараз з’являться папараці та будуть робити фотосесію для обкладинки магічного «Vanity Fair». Коли ми збиралися в моїй старій квартирі, то замість ритуальної скатертини був звичайний відрізок темно синьої тканини, а пентаграму я викладала з сухих гілок калини. У Віки в гуртожитку взагалі вівтар розклали на табуреті з нульовою атрибутикою. І нічого – все приходило, як по нотам.

- А що це? – зацікавлена спитала Віра, розвіюючи різдвяні чари своєї квартири.

- В якому сенсі? Це ж для ворожіння на тінях, – не зрозуміла я, дивлячись на акційні газети в її руках, - Підпалювати, а потім дивитися що покажуть тіні на стіні. Ми так завжди з мамою робили.

- Тільки не моєму домі, - рішуче відрізала Віра, - Ти хочеш щоб спалахнула вся ця краса? А якщо і не спалахне, то я від диму буду тиждень хату провітрювати.