Частина 2

Розділ 2

Те, що саме в цьому домі жила Віра, у людини, яка мала можливість бачити потаємне, не залишилося жодного сумніву: захисні руни та гліфи відчувалися ще зі входу в провулок. Є варіант, що ми помилилися, звернувши не туди, і потрапили на територію іншої відьми. В цьому місті багато моїх сестер по ремеслу. Більше, ніж ви можете уявити.

Не всі вони можуть літати, керувати погодою, передбачати майбутнє чи запалювати свічки одним поглядом, та це не змінює їх сутність. Валентина відчуває ритм землі, її сила пасивна. За логікою дівчина мала б працювати аграрієм чи садівником, але вона по іншому знайшла спосіб використати свій дар. Виявилося, що ритм грошових потоків мало чим відрізнявся від земляних. Не знаю, як це працює, та мені і не дано дізнатися. В мене є свої життєві бонуси.

Тим часом, ми з Вікою зайшли в двері під’їзду, та піднялися на другий і останній поверх будівлі. У Вірки точно є стиль. І гроші. Під’їзд був не просто старовинним, він зберіг свій первинний блиск старого міста: на стелі розходилися гіпсовими орнаментами розетки, сталеві ковані поручні переплітатися візерунками, а сходинки вимостили білим мармуром з сірими прожилками. Не тією плиткою з пресованої мармурової крихти і претензіями на розкіш, яку використовували в банках та дорогих магазинах, а справжній старовинний мармур! А вітражі на вікнах? Це ж диво якесь! Кожен раз, коли я тут з’явилася, то очей не могла відвести, від гри їх кольорів. На місяць оренди такого житла мені прийшлось би пахати на трьох роботах, а у Віри вона своя.

Продзвенів дзвінок, повертаючи мене до реальності. Двері відчинилися і перед нами постала хазяйка апартаментів у всій красі. Відьма була в своєму репертуарі: поверх рубінової атласної домашньої сукні був накинутий легкий шовковий халатик з мереживом. Очі та губи підфарбовані, погляд томний і загадковий, а темний водоспад довгих локонів був такий блискучий, що від шовку її халату не відрізнити. Ельвіра - володарка темряви відпочиває. Та це був лише стиль. Чорної магії Вірка ніколи не любила і не поважала ти, хто її практикує. Каже, що ковтнула гірку чарку в молодості і більше зась.

- Дівчата! Як я рада вас бачити! – голосно та бадьоро вигукнула хазяйка квартири.

Під її ногами прошипів чорний клубок шерсті і в коридор визирнув великий набундючений кіт. В цього кота завжди було напрочуд бандитський вираз обличчя. Так, саме обличчя, а не морди, бо так продемонструвати сто відтінків чорної неприязні звичайна котяча морда не може.

- Фелікс! Зайди в дім, негіднику! – вигукнула вона, - Дівчата, давайте швидше, бо він сьогодні просто невгамовний!

Обережно переступаючи через вовняну тваринку, яка дряпалася та кусалася без причини, ми просковзнули у квартиру. У повітрі вітав запах ялівцю, шепіт заклять, а тихе бурмотіння: «Хто не приніс печиво — той викликає духів сам», перебивали звуки платівки «Rumours» славетних «Fleetwood Mac». Люблю цей гурт. У музиці ми з Вірою маємо багато спільного.

- Валя вже прийшла? – схвильовано прошепотіла Віка, знімаючи з себе пуховик.

Я вгледілася в напівтемну кімнату і кивнула їй. Валька була доброю дівчиною, але надто суворою та вічно заклопотаною. Постійно весіла на телефоні по робочим питанням, розповідала як в неї ніяк не сходять звіти в екселі, а продажі ростуть не так швидко, як хотілося. Навіть на шабаш одягнула темно зелений брючний костюм з сорочкою, ніби тільки-но з наради директорів приїхала. А може так і є? Це ж я - бомженя без роботи, а люди і на свята працюють, і у вихідні, і іноді по ночам.

- Все купили? – спитала вона, не витрачаючи зайвий час на привітання.

- І тобі світлої ночі, сестро, - пробурмотіла я, звичайне для відьом вітання, - Купили, купили, дай хоч роззутися.

Поки я боролася зі шнурівкою своїх побитих життям високих мартінсов, дівчина вихопила в мене пакети та пильно почала розглядати вміст.

- Так, що тут у нас? Свічки: червоні, чорні, зелені і золоті - є. Правильно, що не взяли білих, я принесла. Вівтарна олія: гіркий полин, мандарин, лемонграс та сосна - піде. Я ще бергамоту захватила, можемо додати. Пахощі були тільки такі? Наг чампи не було? Ну, нічого, обійдемося, - пробурмотіла вона собі під носа, - Берегиньки-мотанки зробили?

- Зробили, вони в рюкзаку, - відмахнулася від схибленої на контролю відьми Віка, та витягла з мого шкіряного рюкзака дві зроблені з відрізків тканини ляльки. Валентина нарешті заспокоїлася і обняла мене:

- Світлої ночі, сестро. Тебе так не вистачало минулої повні. Вже краще себе почуваєш?

Я мовчки кивнула, воліючи не згадувати болючий розрив з Антоном. Валя не розуміла мене, лише радила працювати над відносинами, ходити до психолога чи поскаржитися його старій відьмі матері. Та я вирішила інакше. 

Наше сумісне проживання втратило будь-який сенс і треба було ставити остаточну крапку. За кілька років відносин, як і у інших пар, в нас постало питання – робити великий крок вперед чи два кроки назад.

Коли я відчула, що вперед він рухатися не готовий – я розрізала цей Дамоклів вузол і  з’їхала з його зручного по всім міркам сучасного житла у маленьку квартирку в панельці на краю міста. Добиратися будь-куди стало великою проблемою, але весь сусідній лісок став мені розрадою. Краще жити так, ніж бути пташкою в золотій клітці без яких-небудь перспектив.