Розділ 1

-  І що? Думаєш вийде? – схвильовано запитала Віка, пробираючись крізь бурхливий потік людей на вулиці.

З несамовитим завзяттям, люди неслися з пакунками, більшість з яких повинні були стати для когось подарунками, зеленими пухнастими ялинки та пакетами продуктів. Низенькій Вікторії завжди не щастило в натовпі. Ніхто її не помічав, вона вже двічі отримала стусанів сосновими гілками і тепер терла обличчя після занадто близького знайомства з різдвяними красунями.

- Ти завжди хвилюєшся через дурниці. Звичайно вийде! - відповіла я роздивляючись зграю колядників, які чомусь саме сьогодні вирішили почати свій сезонний заробіток. Ще й в мене на шляху.

Різдвяна пора в мегаполісі, це окреме коло пекла. Буквально кожен раптово прокидається від зимової сплячки, усвідомивши, що скоро Різдво, злазить зі своєї теплої канапи і воліє якнайшвидше закупитися подарунками та харчами для дванадцяти страв різдвяного столу. Особливо я ненавиділа бувати в цей час в центрі. Історичний центр з його вузькими вулицями, великою кількістю закладів та заповненими автівками узбіччями доріг не був пристосований до такої кількості людей. Ось і зараз, в мене не вийшло пробитися крізь колядників. Як і тендітну Віку, мене ніхто не помітив і прийшлося на них гиркнути:

- Хлопці, ану розійдіться! Не бачити, що дівчата пройти не можуть?!

Віка здригнулася від мого крику. Білобородий дебелий хлопчина перелякано поправив хутровий овечий капелюх та голосно заспівав:

Добрий вечір тобі, пане господарю: радуйся!

Ой радуйся, земле, Син Божий народився!

- Та ще не встиг народитися. Дай пройти! - відмахнулася я.

Хлопчина широко посміхнувся, зняв шапку та зробив жартівливий уклін:

- Чого така вродлива і така зла? 

- Блазень, - пирхнула я, схопила Віку за руку і ми таки пройшли крізь костюмовану юрбу, - Думають, якщо презентують етнічний фольклор, то їм все можна!

- А мені він сподобався. Гарненький хлопчик, - почервоніла подруга, вивертаючи голову, щоб ще раз глянути на бородатого здорованя, - Кажуть, коли колядники співають, навіть нечисть ховається під піччю, бо боїться світла їхніх голосів. Але є й інша легенда: відьми, що літають на мітлах у зимову ніч, іноді підспівують колядникам, аби замаскуватися серед людей. Якщо почуєш дивний дисонанс у хорі — не дивуйся, може то сусідська відьма вирішила і трохи «поколядувати» з небес.

- Обов’язково підспівай йому, коли будеш пролітати на мітлі над центром. Треба ж легенду підтримувати, - бовкнула я, - Ото він здивується.

- Ти точно з глузду з’їхала, Ніка, - округлила очі подруга, - Над містом літати заборонено. Якщо стара відьма дізнається, то нас покарають, а може й позбавить сил.

- Ніхто нас в нас сили забрати не може, це стара байка, - відмахнулася я, - Якби таке було можливим, то Віра вже давно б відьмою не була. Ти чула її оповідки, що вона робила в молодості?

- Забрати може й ні, - задумливо пробелькотіла позаду Віка, - Але, Вероніка, я читала в бабусиній книзі, що є один обряд, щоб зв’язати силу відьми. Там треба зробити воскову ляльку, дістати три волосини з голови відьми, взяти клубок ниток та ..

- От, лишенько! Та я пожартувала, про політ, – не витримала я, - Ти не про те думаєш! Краще скажи: нам зараз направо чи наліво? Вічно плутаюсь в цих кварталах. Всі будинки схожі, ще й снігом присипані. Віра не могла вибрати собі житло в нормальному спальному районі де є широкі дороги та дома мають чіткі вивіски з адресами?

- Ти ж знаєш її. Вірусі подобаються дома з історією, - знизала плечима Віка, - Щоб домовий дух жив за старою дубовою шафою, дерев’яні двері мали великі шпарини для ключів, через які можна зазирнути в минуле, та обов’язково справжні каміни з трубами.

Я глибоко видихнула, збираючи волю в кулак. Лаїтися в святкові дні було поганою прикметою, можна чорта накликати на свою голову. Це точно буде зайвим. Я ще від невдалого виклику духа не відійшла. Тим паче не треба таке робити на одну з кращих подруг, яка мала особливий естетичний смак до життя.

- Зимове сонцестояння — час, коли магія не питає дозволу, а просто приходить, як і кохання, - несподівано промовила Віка позаду мене.

Я різко розвернулася, насупивши ніс. Зазвичай, карі очі Вікторії побіліли і вицвіли, перетворившись на дві снігові кульки. Ну, що ти зробиш з цими провидцями? Їх попросиш дорогу знайти, а вони тобі всяку потойбічну лабуду понавіщуюють. 

Розбиратися в їх примарних видіннях можна довго та нудно, хоч плач. Тому цього року ми з дівчатами вирішили обрати перевірені часом способи - ворожіння на тінях. В час інтернету, гаджетів та стрічок новин телеграм-каналів, знайти газети було не просто. Ніхто їх не виписував. А глянцеві журнали по типу «GQ», «Vogue», «Harper's BAZAAR» та «Forbes», які купували переважно для престижу або через яскраві фото не підходили. Ламінована бумага горить не так, як звичайна і окрім диму з них ніякого сенсу. Занепад друкованої преси почав мене засмучувати.

Ми з Вікою трохи подумали, і знайшли вихід. Похід у великий мол по сусідству все виправив. Великі магазини буквально засипали перехожих друкованими газетками зі святковими знижками. Не зовсім те, що треба. Вогонь буде кольоровим, та й дим тхне фарбою, та хоча б згорить нормально.