Розділ 43

Єва

​Я прокинулася серед ночі від дивного відчуття порожнечі. Накинувши куртку, нечутно вислизнула на вулицю.

​Підсвічуючи собі шлях ліхтарем, який мені днями віддав Юра, йшла, шукаючи його. Як завжди, він явно патрулював. Як він досі не падав без сил, сплячи щодня лише по кілька годин, було для мене загадкою. Пройшовши звичним шляхом, я не знайшла його, і тривога почала шкребтися під ребрами.

​Можливо, хлопець уже відпатрулював і пішов спати у намет? Вперше за довгий час мені стало шкода, що тут не ловив зв’язок. Хоча, чи мав Юра телефон? Я якось забула про це спитати…

​Вирішивши ще раз пройтися біля замку, я побачила блакитне сяйво збоку від муру.

​Це було дивно, тому прикриваючись у тінях дерев, навпочіпки підійшла ближче глянути звідки воно йшло. Було схоже на магію Юри, але такого світіння я ще не бачила.

Він стояв спиною до мене, але був не сам.

​Повітря перед ним мерехтіло блакитним світлом, утворюючи щось на зразок напівпрозорого вікна. З того боку на Юру дивився хлопець у темному одязі. Незнайомець був приблизно нашого віку. Темне волосся, сірі очі, гострі вилиці. Він дивився на Юру так напружено, що навіть мені стало ніяково.

​Мій хлопець же стояв, схрестивши руки на грудях, і свердлив поглядом брюнета.

​Я важко ковтнула, розширивши очі, й завмерла за деревом, боячись навіть дихати.

​— ...ти порушуєш усі протоколи, Теніле, — голос незнайомця лунав глухо, ніби з-під води.

— Як і ти зараз, Дане!

​Юра подивився на рамку з блакитного світла.

Брюнет хмикнув.

— Якби ж ти оцінив увесь мій ризик.

— О, я оцінив, Дане. Не думав, що ти здатний порушити всі правила і скористатися єдиним порталом зв'язку Системи, — голос Юри лунав рівно, але в ньому чулися нотки подиву.

— Радий, що ти це розумієш. Але я роблю це вперше й востаннє. На згадку про те, скільки разів ти прикривав мою спину, Теніле.

​Юра відвів очі й важко ковтнув.

— Можеш навіть не починати, ти дарма ризикуєш.

​Брюнет різко озирнувся за спину. Потім знову глянув на Юру.

— Твій резерв на критичному рівні. — Він перевів погляд на руки хлопця. — Пульсар більше не здатен тебе підтримувати. Ти надто довго виконуєш свою місію.

— Я знаю, — голос Юри був жорстким і втомленим. — Мені потрібен ще час. Панрі десь тут.

— У тебе немає часу! — зірвався на крик брюнет. — Якщо ти не пройдеш через портал протягом найближчих днів — ти не повернешся ніколи. Твоя магія вигорить!

​Затулила рота рукою.

Магія Юри може вигоріти? Чому він про це не сказав?!

​— Ти розумієш, що це означає? — продовжував голос із порталу. — Ти не просто станеш людиною. Ти станеш калікою. Біль від втрати магії зведе тебе з розуму. Ти ж бачив, як це відбувається, і не раз. Ти загинеш у їхньому світі. Повертайся. Негайно. Система тобі нічого не зробить: пошлють декілька людей і самі спіймають цього контрабандиста. Нічого не станеться, якщо один раз ти провалиш завдання. З усіма буває, якщо ти…

— Ні, — тихо й абсолютно непохитно відповів Юра. — Я не піду. Якщо я залишу її зараз, Панрі вб'є її через той артефакт. Хай моє ядро вигорить. Хай я помру або залишуся калікою на решту свого життя. Але я залишаюся тут, поки вона не буде в безпеці.

​Хлопець у портальному вікні ніби втратив дар мови. Його плечі безсило опустилися, а щелепа здригнулася, коли він стиснув зуби. Він дивився на Юру запалими очима, повними відчаю.

— Теніле…

— Пробач, Дане. І дякую, що заради цього ти вирішив ризикнути. Все правда в порядку, я впораюся.

​Почувся низький гул, блакитне вікно блимнуло й згасло, залишивши Юру в повній темряві.

​А я сповзла по стовбуру дерева на вогку землю, беззвучно ридаючи. Сльози обпікали щоки.

Він був готовий втратити магію, померти… Заради мене.

​Я щойно знайшла людину, яка бачила мене справжню. Людину, яку я покохала до нестями. І тепер мала її втратити. Або він піде у свій світ, або згасне в моєму.

​Ну чому я не задумалася про це раніше? Витала у хмарах кохання… Боялася подумати, що буде далі, бо знала глибоко в душі: ніякого «далі» не існувало.