Розділ 40

Юра

​Моя перша реакція була інстинктом Стража. Небажані свідки. Протокол Системи в таких випадках був чітким і безжальним: стерти пам'ять за останні хвилини, навіяти фальшиві спогади. Навіть якщо резерв був майже на нулі. Збереження таємниці світів головне.

​На кінчиках пальців рефлекторно заіскрив холод. Але я зупинився, побачивши розширені від переляку очі Єви. Вона стояла поруч, обережно тримаючи крижану троянду, і ніколи б не пробачила, якби я заліз у мізки Ліки та Влада. Зламати її довіру зараз, коли тільки-но її здобув — означало б власноруч усе зруйнувати.

​Та й ці двоє... За той час, що я пробув поруч, вони стали чимось більшим, ніж просто людьми з іншого світу. Хотів би я назвати їх друзями. Але чи мав право, приховуючи від них свою головну таємницю?

​Повільно опустив руки й стиснув у кулаки, гасячи магію.

— Трясця, — тихо вилаявся крізь зуби.

​Ліка і Влад продовжували витріщатися на нас, кліпаючи очима.

— Я повторюю питання, — голос хлопця зрадницьки тремтів, але він уперто зробив крок уперед. — Яка магія? Який, в біса, інший світ? Що це за фокуси з льодом посеред літа? Ви у що вляпалися?!

Побачивши, як я опустив руки, ​Єва важко зітхнула. Розслабила плечі, потерла вилицю і подивилася на мене. Ледь помітно кивнув. Розповісти їм дівчина мала право.

— Це буде довга історія, — тихо сказала Єва, вказуючи на повалений стовбур поруч. — Сідайте.

Довелося розповідати все з нуля. Не тільки Владу і Ліці, а і Єві, яка слухала мене з не менш круглими очима. Пояснив, що таке Система — організація, яка охороняє межі світів і не дає магам з нашого боку прорватися до людей. Розповів, що мій світ існує паралельно з їхнім і відрізняється тим, що у нас всі мають магію. Не вдавався в деталі, лише сухі факти для легшого сприйняття людським мозком. Та й не певен, що з мого бурмотіння вони зрозуміли бодай половину.

​Після настала черга Єви розповідати про ніч.

Щелепа тут вже відвисла в мене.

— Я пішла за Вікою, бо вона не відгукувалася на мій поклик, — тихо почала дівчина, зминаючи край кофти. — Тепер я розумію, чому. Відьма… вона залізла в її голову. Взяла під контроль. Віка стояла на самому краю. Один крок — і вона б розбилася на смерть.

​Слухав це, і всередині все хололо. Як таке могло пройти крізь мене?

— Тобто... відьма ледь її не вбила? — перепитав, згадуючи, як Віка прилипла до Єви в таборі. То ось воно що. — То ось чому вона вранці так ридала й обіймала тебе.

— Так. Вона навряд чи пам'ятає все чітко, для неї, мабуть, це як жахливий сон чи напад сновидства. Ми з нею про це не говорили після всього. Нас врятувала Поліна. Вона дала вказівки, як скористатися силою медальйона й втримала Віку…

​Повисла тиша, яку розірвав судомний, хрипкий вдих Ліки.

Дівчина зблідла й відсахнулася, незмигно дивлячись на шию Єви, на якій уже не висів медальйон.

​— Тобто... — Ліка нервово ковтнула, її голос зірвався на істеричний писк. — Та стара потвора... яку я бачила в лісі... Це були не глюки?!

Ми всі одночасно подивилися на неї. Єва похитала головою.

— Я думаю, ні, Ліко. Твій опис, про який ти мені розповідала, він збігається з…

​— О, Боже! — Ліка в паніці схопилася за голову, вплітаючи пальці у своє біляве волосся. — Я бачила ту відьму! Але потім ішли дні, нічого більше не відбувалося, і я вирішила, що перегрілася на сонці й у мене просто поїхав дах! Я переконала себе, що це моя уява! Була рада, що і ти про це не згадуєш. А вона була реальною?! Матінко рідна, ця мерзота могла влізти й в мою голову, і змусити мене… О, Боже!

​Влад, який до цього моменту сидів нерухомо, намагаючись перетравити почуте, різко подався вперед. Він притягнув Ліку до себе, міцно обіймаючи її за плечі, і почав заспокійливо гладити по спині.

— Тихше, Ліко, тихше. Все добре, ти тут, усе обійшлося, — прошепотів він, м'яко цілуючи її у маківку.

​Дочекавшись, поки її дихання трохи вирівняється, хлопець повільно підняв погляд на мене. Потім перевів його на крижану квітку, яка продовжувала танути в руках Єви.

​— Тобто... магія? — брова Влада поповзла вгору. Куточки його губ нервово смикнулися. — Серйозно? Страж, портали, привиди й відьми, які доводять до самогубства? А ну, покажи ще фокус! Зроби мені лід для коли, Девід Копперфілд!

— Це не цирк, Владе, — додав я льоду в голос.

Але, щоб вибити з нього останні сумніви, ледь помітно ворухнув вказівним пальцем. Залишки води в пластиковій пляшці, яку він тримав у руці, миттєво вкрилися товстою кіркою льоду і гучно хруснули.

Влад ледь не впустив її на землю, витріщившись із відкритим ротом.

— Офігіти... — побожно прошепотів хлопець.

— Отже, Страж, — голос Єви раптом зазвучав твердо. Вона уважно вивчала моє обличчя, і я ледь помітно сіпнувся від несподіванки. — Давай із самого початку. Якщо ти виконуєш накази Системи, то що ти забув у таборі волонтерів на археологічних розкопках тут, на Закарпатті?

Важко зітхнув, відчуваючи всередині черговий спалах захоплення. Поки Ліка панікувала, а Влад відвернувся на фокуси, мозок Єви працював як годинник. Вона миттєво відкинула всі емоції та вчепилася за саму суть. Фантастична дівчина. Що ж, доведеться розкрити всі карти.

— Я тут через злочинця. Контрабандиста, на ім'я Панрі. Він викрав із нашого світу одну річ. Стародавню та смертельно небезпечну. І сам сховався тут, серед вас.

​— Серед нас? — Ліка нервово озирнулася на дерева. — Як він виглядає?

​— Не знаю, — глухо відповів. — Він чудово маскується, — стиснув щелепи. — Але знаю, що саме він викрав.

​Повільно дістав із внутрішньої кишені куртки медальйон. Темний метал тьмяно блиснув на сонці.

Єва інстинктивно зробила крок назад.

— Його?

​— Так. Він спеціально підклав його... вам. Щоб активувати людською енергією без краплі магії. Для чого саме потрібен активований артефакт, я поки не знаю. Але вчора, коли ти знищила відьму, стався колосальний викид. Панрі точно відчув цей сплеск, і я думаю, що він зробить усе, щоб забрати його назад. Попри ціну.