Розділ 39

Юра

​Я не спав усю ніч.

Сидів на лавці закинутого будиночка, спираючись спиною на трухляву стіну, і слухав тихе дихання Єви. Вона спала на моїх руках, загорнута в куртку. Голова зручно влаштувалася на моєму плечі, і я боявся зайвий раз поворухнутися, щоб не потривожити її сон.

​Ранок починав змінювати ніч, а в голові досі прокручувалися події вчорашнього дня.

Єва — звичайна людина. Але те, що вона зробила вчора, не вкладалося в жодні правила Системи. Цей клятий медальйон, який тепер лежав у внутрішній кишені, був артефактом колосальної сили. І ледь не витягнув із неї життя, але дівчина змогла скористатися ним і подолати ворога, значно сильнішого за неї. Щелепи стиснулися від злості на самого себе. Не міг пробачити те, що це я наразив її на смертельну небезпеку.

​Самовпевнений йолоп.

​Сіре вранішнє світло почало пробиватися у віконниці крізь щілини.

Єва поворухнулася, тихо зітхнула і розплющила очі. Кілька секунд дезорієнтовано кліпала, а потім підняла погляд. Губи розтягнулися в сонній і щасливій усмішці, всередині мене щось стиснулося й по венах розтеклося тепло.

— Доброго ранку, — голос дівчини був трохи захриплим.

— Доброго, — обережно прибрав пасмо волосся з її обличчя, торкаючись теплої щоки. — Як спина?

​Єва повела плечима і поморщилася.

— Болить. Але терпимо.

Дівчина сіла рівніше, кутаючись у тканину, й насупилася.

— Слухай, ми не можемо просто піти й залишити тіл… кістки Поліни. Вона врятувала мені життя. Кілька разів, — я запитально підняв брову, а Єва продовжила. — Її родина двадцять років не знає, де їхня дитина. Вона заслуговує на нормальне поховання. Маємо повідомити про… знахідку.

​Дивився на неї, захоплюючись цією дівчиною все більше. Після всього жаху, пережитого вночі, болю і шоку, Єва думала не про себе, а про спокій чужої сім'ї.

— Добре, — кивнув. — Але нам потрібна легенда. Для всіх ми вчора пішли на романтичну прогулянку. Було темно. Підійшли надто близько до яру, ти оступилася і полетіла вниз. Я кинувся слідом. Там і наткнулися на кістки. Рану на шиї отримала від гострої гілки під час падіння. І забила спину. Щось типу цього.

​Єва серйозно кивнула.

— Звучить як типова я. Підходить.

​Не втримався. Потягнувся й залишив ледве відчутний поцілунок на дівочих вустах.

Щоки Єви миттю спалахнули. Вона відвела погляд, зашарівшись

Сухо прокашлявся, намагаючись вгамувати раптовий стукіт власного серця.

— То я можу тепер називати тебе своєю… дівчиною?

​Єва закусила губу й, кивнувши, швидко залишила поцілунок на моїй щоці.

— Після всього, що ми пережили? Звісно.

​Ці слова стали останнім зламаним бар'єром мого самоконтролю. Обережно, але впевнено взяв дівоче обличчя в долоні, нахилився ближче і накрив її губи своїми.

Наш поцілунок був сповнений безмежної вдячності й трепету. Я цілував Єву так, ніби хотів передати всі ті почуття, які досі не вмів складати в правильні речення. Як же довго я цього чекав, здавалося цілу вічність, після того як побачив її вперше й одразу пропав... Моя. Справді моя. Тонкі пальці заплуталися у моєму волоссі, вона відповідала з такою ж палкістю, і на якусь мить усі інші світи просто перестали для мене існувати.

Відсторонилися одне від одного вкрай неохоче. Я обережно допоміг їй піднятися, і ми рушили крізь ліс назад до реальності, мовчки тримаючись за руки.

В таборі, який тільки прокидався, біля центрального вогнища стояли Ліка, Влад і Сашко, сьорбаючи ранкову каву.

Коли ми вийшли з-за дерев, Ліка першою помітила нас. Її обличчя миттєво розпливлося в усмішці.

— О-о-о, подивіться, хто повернувся! — протягнула, штовхаючи Влада ліктем. — Ну що, красунчики, як пройшла ніч під зорями?

​Сашко гигикнув, а Влад підморгнув Єві.

Але усмішки сповзли, коли ми підійшли ближче і вони розгледіли нас.

​На моїх джинсах і футболці були плями засохлої крові та багнюки, а Єва виглядала так, ніби пережила напад дикої тварини: бліда, розпатлана, у величезній куртці, з-під якої виднівся закривавлений комір кофти й пластир на шиї. А ще в порваних джинсах, забруднених на колінах у крові.

​— Матінко рідна... — Ліка впустила металеву чашку. Кава розлилася по траві. — Єво?!

Влад миттєво опинився поруч. Погляд став жорстким, швидко скануючи мене на предмет загрози.

— Що сталося? Хто це зробив?

— Впала в яр біля старого табору, — спокійно відрізав, перебираючи ініціативу. — Оступилася в темряві. Влад, клич Аліну Олександрівну, потрібно дзвонити в поліцію.

— Поліцію? Через падіння в яр? — Сашко розгублено кліпав очима.

​Єва міцніше стиснула мою долоню.

— Ми знайшли там людські кістки, Сашо.

​Запанувала тиша. Сашко зблід так, ніби сам щойно побачив привида. Ліка прикрила рота долонею, широко розплющивши очі. Влад відсахнувся, обличчя вмить змарніло.

— Кістки? — хрипко перепитав він. — Ви зараз серйозно?

​Наступні кілька годин для мене перетворилися на випробування витримки. Натовп, крики, метушня — усе це било по натягнутих нервах. Прибігла шокована Євина керівниця, збігся весь табір археологів. Одна з дівчат-волонтерів, Віка, буквально прилипла до Єви. На мій великий подив. Раніше дівчина підтримувала булінг проти неї, а зараз… Обіймала, охала й ледь не плакала. Я певно щось пропустив.

​Єва сиділа напружена як струна. Я сканував кожного, хто до неї наближався. На допомогу несподівано прийшов Сашко. Глянувши на зщулену Єву, він м'яко, але впевнено взяв Віку за плечі й відвів убік, щось тихо шепочучи.

Медсестра Ніна Анатоліївна прибігла обробляти рани чимось не дуже приємно пахнучим. Моя … дівчина, мужньо трималася стиснувши зуби.

​Приїхала поліція та слідча група. Ліс наповнився звуками рацій, тупотом черевиків і різкими голосами. Жовта стрічка перегородила підхід до старого табору.

Нас допитували двічі. Спочатку разом, потім окремо. Відповідав сухо і чітко, тримаючись легенди. Єва зіграла свою роль ідеально.