Розділ 34

Гілки боляче хльостали по обличчю, поки я продиралася крізь густі чагарники, намагаючись не відставати від напівпрозорої фігури. Мій смартфон раптом блимнув екраном і остаточно згас, перетворившись на шматок марного пластику.

Дідько, знову забула його підзарядити. Тепер мені залишалося покладатися лише на бліде срібне світло місяця, що ледь пробивалося крізь густі крони дерев. Добре, що очі вже трохи звикли до темряви і я могла розрізняти тьмяні силуети домівок закинутого табору. Хоча тіло били дрижаки від моторошності всієї ситуації.

Привид мовчазно вела мене все далі, в самий кінець території, туди, де земля починала стрімко спускатися до річки.

Дівчина зупинилася на краю невеликого яру. Вона повільно підняла свою бліду руку і вказала вниз, на розмиту недавніми дощами землю.

Я обережно підійшла ближче, вдивляючись у темряву. Місячний промінь вихопив із землі щось брудно-біле.

Це були кістки. Частина грудної клітки та череп, наполовину врослі в коріння старого дерева.

Мене занудило. Притисла долоню до рота, відчуваючи, як до горла підкочує гіркота.

— О, боги милостиві…

Перевела погляд на дівчину. Її великі темні очі були сповнені такого болю, що в мене защеміло серце. Напівпрозоре обличчя здавалося крихким, мов порцеляна.

У голові миттєво зринули слова хлопців під час тієї нічної прогулянки табором:

«Кажуть, років двадцять тому тут зникла дівчина із сусіднього села. Поліція шукала, лісники шукали — ніяких слідів. А потім діти почали скаржитися, що вночі між цими будиночками бродить біла тінь і зазирає у вікна... Люди відмовлялися сюди їздити. Табір набув поганої слави й швидко збанкрутував».

По моїй спині пробіг табун крижаних мурашок. Я інстинктивно ще щільніше обхопила себе руками, відчуваючи, як дрібне тремтіння пробирає до кісток. Отже, легенда про табір виявилася правдою.

— Я гуляла тут... з друзями... — тихий, тужливий шепіт дівчини пролунав прямо в моїй голові. — Було темно. Я не помітила камінь. Спіткнулася. Впала...

Привид опустила голову, її плечі здригнулися.

— Вони шукали мене. Але так і не знайшли. Бо...

— Бо я гарненько тебе приховала, — раптом розітнув тишу інший голос. Скрипучий, сухий, старечий жіночий.

Я різко обернулася.

Тіні між деревами згустилися, закрутилися чорним виром, і з них виринула згорблена постать. Силует старої жінки здавався щільним, від нього повіяло запахом гнилі та сирої землі. Місячне світло ковзнуло по її гачкуватому носу і чорних провалах очей.

— Твоє молоде тіло було ідеальним для мого ритуалу, — стара жінка вишкірилася в моторошній посмішці. — А поки ті дурні нишпорили по лісах, я закопала твої залишки тут.

Вона зробила крок уперед. Моя кров похолола, а руки затряслися.

— За іронією долі, — просипіла відьма, — я сама здохла на цьому ж клятому місці! — вона кивнула вбік, де з-під землі теж виднілися потемнілі від часу рештки. — Моя ж магія вийшла з-під контролю, я зробила якусь помилку в заклинанні. Ніхто мене не знайшов. Тому блукала поруч, не знаючи, як вибратися з цього кола пекла. Але нещодавно, — вона гучно розсміялась, — я знову відчула, що можу робити те, що хочу, й навіть більше. Тепер я точно знаю, що ритуал мені вдасться.

Вона зиркнула на мене й розплилася в зловісній посмішці.

Я зробила крок назад, гарячково перебираючи в голові всі варіанти розвитку подій. І в жодному з них я не залишалася живою.

Тієї ж миті привид дівчини матеріалізувався, закриваючи мене своєю напівпрозорою спиною.

— Її кістки... — гарячково зашепотіла вона в моїй голові. — Їх треба знищити...

Відьма хижо примружилася.

— Ой, Поліно, вгамуйся! Дай поговорити з кимось за стільки років нарешті, крім тебе!

Вона махнула рукою, і привид дівчини відкинуло назад. Її силует затремтів, а тоді розвіявся. Жінка перевела на мене погляд порожніх зіниць.

— Думаєш, я просто так розважалася всі ці дні? — стара розреготалася, від чого дерева навколо ніби застогнали. — Сколопендри, гнила їжа... Я виживала вас звідси, щоб ніхто не заважав! Мені потрібна була лише одна людська жертва, щоб завершити закляття і повернути собі плоть. Те дурне дівчисько, Віка, ідеально б стрибнула в прірву. Але ти завадила! Значить, жертвою станеш ти!

Відьма здійняла свої довгі худі руки, і з її пальців зірвався потік чорної, густої енергії.

— Накаж... — привид дівчини знову з'явилася переді мною й кинулася напереріз, намагаючись закрити мене своїм напівпрозорим тілом, але не встигла договорити.

Чорна енергія вдарила білу тінь на повному ходу. Пролунав звук, схожий на тріск розбитого скла. Привид дівчини беззвучно скривилася від болю, її силует замиготів, розсипаючись на іскри, і вона зникла, розчинившись у повітрі.

— Ні! — не своїм голосом закричала я.

Відьма різко змахнула рукою в мій бік. Невидима сила неймовірної потужності вдарила мене в груди. Мої ноги відірвалися від землі, і я полетіла назад, прямо на стіну старого, напіврозваленого будиночка.

Удар вибив з легень усе повітря. Спину прошив пекельний біль, а потилиця з гучним хрускотом впечаталася у гнилі дошки. В очах спалахнули білі кола. Я сповзла по стіні на вологу землю, хапаючи ротом повітря.

Світ навколо закрутився. Відчула, як щось тепле і липке стікає по моїй шиї, просочуючи комір кофти. Кров.

Мої пальці слабко стиснулися на траві. Повільні тяжкі кроки лунали все ближче