Розділ 30

Я сиділа на спальнику, і відчувала, як мене роздирає на шматки від невпевненості. Воду я любила, але походи на пляж чи в аквапарк завжди супроводжувалися оцінювальними поглядами на мою неідеальну фігуру. Посмішки, перешіптування, тикання пальцями — я це вже пережила дуже давно, але з разу в раз повторювати цей досвід було неприємно, хоч я і намагалася не зважати.

​— Єво, ти скоро? — Ліка влетіла в намет, як вихор. На ній був крихітний лимонний бікіні, який ідеально підкреслював тонку талію і засмаглу шкіру, а зверху вона натягнула білу обтислу літню сукню. Ліка виглядала як дівчина з обкладинки глянцю. Я ж почувалася поруч із нею, як бегемотиха Глорія з «Мадагаскару».

​— Знаєш, мабуть, я просто посиджу на березі, — пробурмотіла натягуючи поверх купальника й шортів величезну безрозмірну чорну футболку, яка ховала тіло до самої середини стегон. — Щось не дуже хочеться купатися.

​Ліка сперла руки в боки й примружила очі.

— Можеш оце чесати комусь іншому, а не мені, Єво. Ти дуже гарна в купальнику, перестань!

— Ліко, там, можливо, будуть усі з табору...

— І що?! — вона плюхнулася поруч і обійняла мене за плечі. — Єво, ти розкішна! Ти бачила, який у тебе бюст у купальнику? Як на тебе задивляються хлопці на пляжі?

— Не вигадуй.

— Я не вигадую, я констатую факти. Ти завжди чомусь концентруєш увагу на людях, які через власні комплекси намагаються принизити інших, щоб здаватися хоч трохи кращими. Але правда в тому, що вони не кращі! Розумієш? Вони просто галасливі. І через їхній гуркіт та свої сумніви ти не помічаєш значно більшого — поглядів захоплення, — безапеляційно заявила Ліка.

​Мої щоки запалали, і я одним махом зняла холодний кулон, сховавши його в рюкзак.

Що-що, а засмагу з великим колом посеред грудей я мати не хотіла, хоча щось усередині й опиралося тому, щоб знімати залізяку. За кілька днів я звикла до цієї симпатичної речі.

​Щойно кулон опинився в рюкзаку, я зловила себе на тому, що голова прояснилася. Втома, яка розповзалася тілом від самого ранку, ніби розсіялася.

​— Ходімо! — сказала подруга, в якої вже уривався терпець, і потягнула мене за руку до виходу. — Якщо ти не залізеш у воду, то просто зваришся заживо. Невже ти не хочеш похлюпатися в прохолодній водичці? Ніколи не повірю, що ти відмовиш собі в такому задоволенні.

​Я усміхнулась. Як же добре вона мене знала.

​Спуск до річки здавався нескінченним. Вузька гірська стежка петляла між високими соснами. Повітря пахло розпеченою хвоєю і сухою землею. Попереду йшли Влад, Сашко, Макс та Оля. Макс щось активно розповідав, розмахуючи руками, а Влад постійно озирався на Ліку, яка не відпускала мою руку.

​Юра йшов позаду, замикаючи наш стрій. Він не втручався в загальну балаканину, але щоразу, коли мої кеди ковзали по камінню, я чула, як його кроки ставали ближчими.

​Ми вийшли до води, і я мимоволі завмерла. Місцеві жителі давно загородили частину гірської річки камінням, створивши природний басейн, де вода сягала по пояс. Вона була кришталево чистою, з легким смарагдовим відтінком, і від неї віяло такою свіжістю, що хотілося негайно занурити своє втомлене гаряче тіло.

​— Оце я розумію! — закричав Влад, зриваючи з себе футболку й шорти, і з розгону шубовснув у воду. За секунду він виринув і скрикнув, хапаючи ротом повітря: — Трясця, холодна, як з Антарктиди!

Макс обережно зайшов по коліна і тут же видав писк, дуже схожий на той, яким він сьогодні зустрічав сколопендру.

​Я сіла на великий, нагрітий сонцем валун скраю, обхопивши коліна руками. Величезна футболка й шорти надійно ховали моє тіло.

Неподалік від мене, на покривалах, сиділи дві дівчини. Худі й гарні. Вони мазали одна одну кремом, періодично кидаючи в мій бік косі погляди й тихенько хихикаючи.

Ну, все як завжди.

​Я сумно усміхнулась і ще міцніше обхопила коліна, роздумуючи: чи дуже важко буде йти назад у гору в мокрій футболці, якщо зануритися прямо в ній, не знімаючи?

​Сонце наді мною затулила висока тінь.

Юра, одягнений у темні шорти та білу футболку, сів на камінь поруч. Світле волосся хлопця було злегка розкуйовджене після спуску.

— Чому не йдеш у воду? — його голос прозвучав низько.

— Вона холодна. Я краще тут посиджу, погріюся, — збрехала я, дивлячись на свої босі ноги.

​Юра повільно повернув голову. Його блакитні очі ковзнули по моїй натягнутій футболці, згорбленій позі й зупинилися на дівчатах неподалік.

Я відчула, як мої щоки почали палати вже не від сонячних променів. Хлопець зітхнув.

— Даремно ховаєшся.

— Я не ховаюсь, — буркнула я, але голос зрадницьки здригнувся. — Просто... не хочу.

Він трохи нахилився вперед, спираючись ліктями на коліна, і додав:

— Їм до тебе далеко.

​Якусь мить ми сиділи мовчки, дивлячись на водну гладь. Почувши регіт, я обернулась і побачила блондина з тим самим фіолетовим синцем на півобличчя і розпухлою губою. Він із другом вийшов із води, голосно про щось говорячи. Їх підтримала сміхом наша дівоча «трійця», яка теж уже спустилася і підійшла до берега. Блондин поправив мокре волосся, і його погляд ковзнув по моєму тілу.

​Недобра посмішка розтеклася по його обличчю. Я автоматично стиснулася, зловивши на собі ще кілька глузливих поглядів з їхньої компанії.

— О, Єво! — голосно, щоб почули всі навколо, протягнув він. — А ти чого в мішку сидиш? Чи боїшся роздягатися, бо як пірнеш — річка з берегів вийде і нас усіх тут змиє цунамі?

​Віка з подругами відкрито запирхали, як і ті дві дівчини поруч. Я відчула, як кров відливає від обличчя. Усередині все стиснулося в тугий, болючий клубок. Мені захотілося провалитися крізь землю, розчинитися, зникнути. Кудись побігти... ось тільки від себе не втечеш. На шляху завжди знайдуться такі люди.

​Мені пригадався весь той біль, який я вже колись пройшла. Синці на пів живота, коли я годинами крутила залізний хулахуп із чистої ненависті до свого тіла. Розтягнуті зв'язки через те, що не жаліла себе на тренуваннях. Згадалося, як зривалася після чергового косого погляду і набирала ще більше, ніж скинула. Всі ці непрохані поради від тих, хто нібито «піклувався про моє здоров'я», робили тільки гірше.