Розділ 22

Юра

Я безшумно ступав по траві, освітленій місяцем, уважно вдивляючись у темні обриси покинутого табору — туди, де дівчата знайшли той клятий медальйон.

Щури завжди діють нишком. Той, хто залишив тут кулон, усе ідеально прорахував. Навіщо витрачати резерв на стирання пам'яті свідкам, якщо можна просто підкинути його і дозволити жертві самій відкрити медальйон з цікавості? Панрі діяв хитро, він виявився розумнішим, ніж я думав.

Тільки от чи слідкував він у ту ніч за нами, і підклав медальйон, коли ми йшли? Чи зробив це раніше, розраховуючи на будь-яку жертву?

Я ж нікого не відчув у той момент. Невже мої власні інстинкти Стража, вигострені роками виживання, почали мене підводити? Чи я просто остаточно осліп і втратив пильність, бо поруч була вона?

Обійшов територію біля того будиночку — чисто. Ні слідів, ні магічного фону. Дідько.

Я до болю зціпив зуби. Тепер мішень — вона. Потрібно було якнайшвидше знайти цю тварюку і зняти з Єви отруту, яка день за днем висмоктуватиме з неї життєві сили. Цей метал і так впливав на неї, перебуваючи зовсім поруч, але зараз…

Я з розмаху заїхав кулаком у напівзруйновану стіну, залишивши в ній помітне заглиблення. Важко дихаючи, притулився до холодного каменю чолом.

Усе котилося до бісової матері після того, як я зустрів її. Я більше не міг контролювати себе. Навіть сьогодні, коли той ідіот майже обійняв її, моя магія відгукнулася на лють і сама жбурнула йому в обличчя стовп їдкого диму. Це лише питання часу, коли я знову не втримаюсь. Бо Єва так щиро усміхалася… не мені.

Я ще раз глухо вдарив кулаком по стіні, і кілька старих цеглин із гуркотом осипалися до ніг. По скроні скотилася крапля поту.

Раптом нічну тишу розірвав несамовитий жіночий крик.

Кров у моїх жилах миттєво перетворилася на кригу. Дихання застрягло десь у горлі. Звук ішов звідти, де стояли намети. Звідти, де була вона.

Єва.

Я зірвався з місця. Гілки хльостали по обличчю, дряпали шкіру, але я не відчував цього. Відстань, яку зазвичай проходив за десять хвилин, мої ноги подолали за лічені секунди.

Табір уже починав гудіти: у сусідніх наметах заблимали ліхтарики, почулися стривожені голоси, але я бачив лише одне — розірваний вхід ЇЇ намету.

Я влетів усередину.

Промінь ліхтарика, який тримала Єва, вихопив із темряви страшну картину: чиїсь руки стискали горло Ліки.

Я не роздумував ні секунди. Схопив нападника за комір кофти й з силою, від якої затріщала тканина, рвонув на себе. Тіло піддалося й важко гепнулося на каремат.

Ліка хрипло, зі свистом втягнула повітря, заходячись кашлем. Єва миттєво кинулася до подруги, намагаючись допомогти.

Я перевів погляд на нападника, який повільно вставав з каремата. І на секунду завмер, побачивши обличчя Сашка.

Але його очі були порожніми, розширені зіниці не реагували ні на що, а руки знову потягнулися в сторону дівчат.

Дідько, зачаклований.

Мій погляд метнувся до Ліки. На її блідій шиї вже наливалися багрянцем сліди від чужих пальців. Я подивився на Сашка, і мозок миттєво склав один плюс один. Медальйон. Він шукав його.

Різко повернув голову до Єви. Вона сиділа, обійнявши подругу, бліда, тремтячи від жаху, а на її шиї зловісно поблискував ланцюжок.

Той, хто керував Сашком, не бачив, що жертва змінилася.

Грудна клітка стиснулася так сильно, що забракло повітря. Гаряча, неконтрольована хвиля люті вдарила в голову, змішуючись із тваринним страхом. Вона могла загинути просто зараз. Через мене. Через те що я дозволив їй залишити цю річ.

Діяти треба було негайно. Зовні вже чулися кроки — волонтери бігли на крик.

Я рвучко підняв праву руку. Метал браслета на моєму зап'ясті нестерпно нагрівся і спалахнув холодним, сліпучим світлом. Енергія ринула по венах.

Єва обм'якла першою, мовчки осівши на спальник. За нею заплющила очі Ліка. Сашко, який якраз намагався знову кинутися вперед, просто впав на бік, немов маріонетка, якій обрізали нитки.

Тиша накрила табір.

Я важко дихав, нависаючи над непритомними людьми. Кожна клітина тіла кричала про те, що магії витрачено забагато, але я не міг усе так лишити.

Підповз до Єви, обережно поклав голову дівчини на імпровізовану подушку та дістав плед, що збився в куток, і вкрив її. Мій погляд знову впав на шию дівчини. Пальці самі собою потягнулися до ланцюжка. М'язи на руці напружилися до максимуму, одним різким рухом я міг зірвати цю погань. Мене трусило від бажання зробити це. Долоня зависла за міліметр від її шкіри.

Але якщо я це зроблю, то втрачу єдину ниточку до Панрі. І тоді він вдарить знову, звідти, звідки я не чекатиму. І хто знає, що у нього на думці, й хто постраждає ще.

Я зціпив зуби так, що в роті з'явився присмак крові. Пальці, що мали зірвати медальйон, затремтіли. Я повільно провів тильним боком долоні по холодній щоці Єви й обережно заправив за вухо пасмо волосся, яке прилипло до вологого лоба.

Обережно взяв її безвольну руку, нахилився і, заплющивши очі, ледь відчутно торкнувся губами її зап'ястя — туди, де під шкірою рівно бився пульс. На якусь мить я завмер, притулившись чолом до її долоні.

— Пробач... — видихнув я. — Кожна мить із цією річчю на тобі вбиває мене. Дай мені ще зовсім трохи часу. Я знайду його. Обіцяю.

_________

Дякую, любі читачі, за ваші коментарі та вподобайки. Вони гріють моє серденько й мотивують радувати вас розділами частіше ❤️