Розділ 21

Ліка розірвала мій зоровий контакт з Юрою, пройшовши повз, і кинулась в обійми до Влада. Я зітхнула й всілася на колоду трохи віддалік. Але не встигла отямитися, як до мене підсів Макс.

​— Ти сьогодні виглядаєш бадьорішою, ніж зазвичай, Єво. Як почуваєшся? — він підсунувся так близько, що його стегно торкнулося мого.

​Я ледь не закотила очі від такої «пильності». Хлопець взагалі не влучив. Я б сказала навіть навпаки: почувалася гірше, принаймні морально. Я глянула на Ліку й Владлена, які мило воркували, й важко ковтнула.

​Відпустила… Я відпустила…

​Сказати легко, а от зробити…

​Згадала приказку, що клин клином вибивають, і глянула на Макса, який явно прагнув моєї уваги. Змусила себе не відсахуватися. Усміхнулась. Що ж, можливо, варто спробувати пізнати краще людину, яка постійно крутилася поруч і ніби навіть намагалася фліртувати.

​— Справді краще, ти дуже уважний, — відповіла я й побачила, як усмішка хлопця стала ще ширшою.

​На іншому боці багаття почулося невдоволене перешіптування. Я зловила на собі погляди місцевої трійці. До того, як Макс всівся біля мене, він розважав своїми жартами саме їх. Тож хоча б зараз їхній невдоволений вигляд можна було зрозуміти.

​— Ех, щось якось нудно, — простягнув Денис, син Аліни Олександрівни. — Пішли грати в намет у бридж! — кинув він Тімуру, пухкенькому доброму хлопцю з милими ямочками, та Кирилу — мовчазному «готу», як ми прозвали його з Лікою між собою.

​— Ми з вами, — Віка різко підвелася, обтрушуючи джинси.

​Хлопці радісно перезирнулися, а її подруги спантеличено на неї подивилися, але теж встали. Дівчата гордо розвернулися на п'ятах і почимчикували за хлопцями до їхнього намету.

​В принципі, якщо сидіти, там цілком могло вміститися шестеро. Але таке було не для мене, я любила простір.

​Біля вогню нас залишилося небагато. Тільки Ліка з Владом, Оля, я з Максом та Юра.

​Останній сидів навпроти. Нерухомий, як скеля, поки поруч милувалася солодка парочка. Оля ж читала книгу, не зважаючи ні на кого.

​— А де Сашко? — Ліка кліпнула, озираючись на спорожнілі місця.

​— Пішов спати, — озвався Влад, підкидаючи гілку у вогонь. — Казав, що голова сильно тріщить.

​Я відчула, як Максим закинув руку на колоду просто за моєю спиною, майже обіймаючи мене. Його пальці ніби випадково ковзнули по вітрівці. Інстинктивно стиснулась, але, глянувши на те, як Влад знову щось шепоче Ліці на вухо й закохано усміхається, зціпила зуби, змушуючи себе сидіти на місці.

​Вітер різко змінив напрямок.

​Густий, їдкий стовп диму від багаття повалив прямо в обличчя Максу. Хлопець голосно закашлявся, замахав руками перед очима і, не в змозі більше терпіти, підскочив з колоди, відступаючи вбік, щоб прохекатися.

​Юра поправив палаючу гілку в багатті й опустився на місце, де кілька секунд тому сидів Макс. А дим повалив вгору.

Відкашлявшись, Максим на мить завмер, свердлячи поглядом потилицю Юри. Потім різко обтрусив кофту, мовчки обійшов вогнище і важко гепнувся поруч з Олею, безцеремонно зазираючи в її книгу. 

Юра мовчазно повернув голову до мене. Його погляд ковзнув на шию.

На твердій лінії щелепи забилася жилка. Хлопець гучно втягнув повітря. Я звернула увагу, що його руки були міцно затиснуті в кулаки.

— Минулий раз я забув запитати, звідки він у вас? — його голос прозвучав низько, трохи хрипло.

Звісно, я знала, про що він, і машинально смикнула комір вгору, щоб прикрити навіть ланцюжок, але, ясна річ, це мені не вдалося.

— Знайшла. В ту ніч, у закинутому таборі. Недалеко від того місця, де ми… — я відчула, що мої щоки запалали, згадавши, як міцно обіймав мене хлопець у той момент, — ховалися.

Юра повільно, з шумом видихнув. Його плечі, до цього напружені, раптом важко опустилися. Він на мить прикрив очі, і коли знову подивився на мене, його обличчя здалося мені набагато втомленішим, ніж до цього.

​Погляд хлопця знову ковзнув до моїх грудей — туди, де під вітрівкою ховався медальйон. Його права рука здригнулася. Пальці розтиснулися, він ледь помітно подався вперед. Долоня завмерла в повітрі так близько до моєї шиї, що я відчула її тепло. Юра дихав важко, уривчасто, свердлячи поглядом ланцюжок.

​Потім його рука різко сіпнулася назад. Пальці з силою стиснулися в кулак і впали на його коліно.

​Хлопець підняв очі на мої щоки, які все ще палали. Довго вдивлявся в обличчя, міцно зціпивши щелепи.

​— Гарний, — сказав він ледь чутно, відвертаючись до багаття.

Не знаю, скільки хвилин ми ще сиділи просто мовчки, але в якийсь момент, не витримавши споглядання на солодку пару та дивного напруження між мною і Юрою, я побажала всім на добраніч і пішла в намет​.

Нічний ліс потонув у тиші. Жодного звуку птахів чи цвіркунів.

​У наметі було темно, лише чулося рівне, спокійне дихання Ліки. Я лежала в спальнику, витріщаючись у темряву, мучилася від безсоння й тремтіла від холоду. Знову ніяк не могла зігрітися. Думки літали навколо останніх подій. Я думала, як поводити себе далі. Усе вже не могло бути так, як раніше.

​Блискавка нашого намету з оглушливим тріском розійшлася. Хтось різко рвонув її вгору. Я налякано сіла, намагаючись намацати смартфон. Тент розчахнувся, і всередину ввалився темний, важкий силует.

​Я не встигла навіть набрати повітря в легені. Тінь навалилася на Ліку.

​Почувся страшний хрип. Намацавши телефон, увімкнула ліхтарик і направила на тінь. З жахом я впізнала обличчя Сашка. Його зіниці були моторошно розширені. Він навіть не кліпнув і не затулився рукою від яскравого світла, що вдарило йому просто в очі. Пальці хлопця намертво зімкнулися на горлі моєї подруги.

​Ліка забилася під ним, судомно хапаючи ротом повітря.

​Тишу ночі прорізав мій несамовитий крик.