Розділ 19

Юра

​Єва дивилася на мене, намагаючись зрозуміти пасаж про снайпера. Довелося звести все до жарту, вдавши, ніби просто передивився старих бойовиків. Вона не повірила. Лише скептично кинула щось про синдром рятівника та гіперопіку, але тему закрила, сказавши що їй треба до вбиральні, й пішла.

​Я залишився на трибунах. Гра на майданчику добігала кінця, хлопці згортали сітку. Вечірні сутінки швидко густішали. На небі проступили перші зорі — нагадуючи, як швидко тече час і втрачається магія… Цей світ — суцільна магічна пустеля, де резерви танули з кожним днем, а підкріплення на моїй автономній місії не планувалося.

​Мене накрило полегшення навпіл із глухим роздратуванням. Єва занадто розумна. Склала два і два швидше, ніж я придумав відмазку. Помітила все: і те, як я стежу за нею на кожному кроці, і мою реакцію на медальйон. Била прямо в ціль. Молодець.

​Усміхнувся. Вона сказала, що звикла справлятися сама. Сильна. Я б із радістю відійшов убік і не ліз у її простір. Але коли місцеві ідіоти дозволяли собі тупі жарти на її адресу, коли бачив нахабство дівчат з її табору... Мій контроль давав збій. Вона надто справжня для цього місця. Мене фізично нудило від думки залишити її без захисту. Дозволити цьому бруду торкатися її — злочин. Тому я втручався. І це дійсно було незаплановано, суто інстинктивно.

​Протокол полетів до біса ще на тій дискотеці. Я мав патрулювати периметр, сканувати ліс. Замість цього прийшов у той душний хол. Раціоналізував це тим, що тримаю натовп під наглядом. Брехня. Я йшов туди за нею.

​Стояв у темряві й фіксував ситуацію. Єва забилася в куток. Зіщулилася. Я чув усе, що їй сказали ті дівчата. У моєму світі за такі речі ламали фізично, тут — били морально, словами. Я відчував, як мене огортала холодна лють. Хотілось спопелити її кривдників, але я був не у своєму світі… тож мав опанувати себе й вивести Єву звідти. Тому просто підійшов і простягнув руку. Без краплі жалості, вона принижує, й це зовсім не те, що я насправді відчував до цієї дівчини.

​Коли вона вклала свою долоню в мою, коли моя рука лягла їй на талію — довелося увімкнути всю свою витримку. Єва напружилася, шукаючи підступ. А в мене було лише одне чітке бажання: створити буфер між нею і цим натовпом. Закрити її собою. Вона була красивою. Справжньою. І я хотів, щоб дівчина перестала ховатися. Хоча навіть граючи в схованки, вона світилася для мене яскравіше за місяць.

​Я заплющив очі й глибоко вдихнув, зчепивши зуби.

​Дідько, я так влип. Я визнав цей факт. Вже не пам'ятав коли точно, можливо з самого початку, коли побачив її цілеспрямованість, ті великі карі очі, щиру усмішку й те, як кожна емоція читалась у неї на обличчі, наче воно було з субтитрами. Я звик до масок у своєму світі, де кожен ховає за пазухою ніж або фальшиву вірність. А вона... вона була відкритою книгою, яку мені хотілося перечитувати до останнього рядка. Почуття — некерована штука. Концентрація збивалася, варто Єві було опинитися поруч. Хід думок плутався. Зберися, Страже. Спочатку треба витягнути нас усіх звідси живими, з рештою розберуся потім.

​Відкрив очі, й мій погляд ковзнув убік — до Ліки та Влада. Хлопець дивився на дівчину так, ніби вона була центром його всесвіту. За цей час він встиг стати мені другом, хоча в моїй роботі до людей краще не звикати. Але гірше було інше. Я бачив, як Єва дивилась на нього. Помічав короткі, приховані погляди й ту печаль, яка після проступала на її обличчі. І від цього всередині все ніби горіло, обпікаючи тягучим болем. Це не були ті дрібні уколи роздратування, які викликав Макс своїми дурними підкатами. До Влада вона явно щось відчувала. Боротися з ворогом — звично. Дивитися, як дівчина, яка тобі потрібна, сумує за кимось іншим — паршиво.

​Я зловив себе на дурній, зовсім невластивій мені думці: як же мені кортіло, щоб вона хоч раз подивилася так на мене. Мріяв зловити на собі бодай один такий погляд, повний цього особливого, затишного тепла. Погляд, у якому була б абсолютна довіра. Чи мав я право взагалі мріяти про це? Я чужинець із зовсім іншого світу, моє перебування тут — тимчасове, моє життя належить Системі. Мені не дозволено мати тут нічого свого. Але, дідько, згадуючи її слова про те, що вона звикла з усім справлятися сама... Я вперше в житті хотів порушити правила. Просто  стати для цієї впертої дівчини надійною опорою. Тією людиною, на яку вона нарешті наважиться покластися, просто дозволивши собі слабкість.

​Я з силою стиснув кулаки, заганяючи емоції глибше, і сфокусувався на кулоні на шиї Ліки. Отже, це вони його відкрили. Лише люди цього світу могли зняти магічний замок, і це зробили саме ці дівчата. Я відчув сплеск активації аж у підкірці. Тепер відкритий артефакт, мов магніт, тягнув за собою душі померлих на кілька кілометрів навколо. 

​Лік ішов на дні.

​Бачити, як ця погань смокче з Ліки сили, було важко. Жовна на обличчі заходили ходором, а пальці судомило від дикого бажання просто підійти й зірвати кулон. Але це означало б розкрити себе завчасно і запустити ланцюгову реакцію, яку я не зміг би зупинити. До того ж такий артефакт треба було тільки повністю знищити. А якщо я забрав би приманку зараз, Панрі злякався б і втік. Мені потрібно було взяти його живим, щоб зрозуміти нащо йому це все здалося.

​Перше, що я мав зробити — обережно витягнути з дівчат інформацію, хто саме і де дав їм цей кулон. Можливо, контрабандист попрацював над їхньою пам'яттю, і вони нічого не згадають. Але такі дрібні люди часто самовпевнені й нехтують безпекою. Якщо дівчата запам'ятали хоч якусь деталь зовнішності — це мій прямий шанс схопити його, поки він ховається десь у таборі під маскою.

​Я повільно обвів поглядом територію, скануючи людей, що йшли назад зі стадіону. Будь-хто міг бути ним. Цей щур стовідсотково дістав на чорному ринку безцінь — артефакт, що приховує магічний шлейф. Купити таку глушилку контрабандисту простіше, ніж дістати портальний пристрій.

​Я ж не міг використовувати магію там, де повно цивільних. Вона в цьому світі нестабільна, могли постраждати люди. До того ж, спрацює Протокол Стирання, який перетворить мізки всього табору на кашу. Я не міг допустити цього через власну помилку.