Пролог

Електронна версія зроблена за виданням:
І тінь лягла на плечі / Стормі Флоу - Київ, ТОВ «Франко Пак», 2024, - 416 с.
ISBN 978-617-8026-77-6
УДК 821.161.2’06-312.4
Ф73
©Інна Даніленко

Жодну з частин цього видання не можна копіювати або відтворювати в будь-якій формі без письмового дозволу автора. Забороняється будь-яким чином використовувати опублікований текст з метою отримання матеріальної вигоди.

Присвячую моєму коханому чоловіку. Ти - головний герой мого життя!

ПРОЛОГ

Кетрін Еліс Байрон.
Дорога та кохана донька.
Ти пішла, але залишилася у наших серцях

Так говорила епітафія на могильному надгробку в тіні розлогого клена, що росте на старому цвинтарі за церквою у Нью‑Вудс. Тут переважно покоїлися люди, які жили в мину­ло­му столітті. Але могила Кетрін була свіжою. Що означає рік порівняно зі сторіччям?
Стівен Бейкер стояв біля могили Кетрін, тримаючи руки у кишенях ідеально випрасуваних чорних штанів вихідного костюму. Цей серпень видався неймовірно спекотним. Трава на старому кладовищі вже відливала сухістю, немов сивиною. Тишу, природну для такого роду місць, переривало сухе клено­ве листя, що з глухим стуком осипалося на могильні плити.
«Яка банальна та безлика епітафія, – промайнуло в голові у Стівена, – Кетрін заслуговує на кращі слова». Кейт, яку він пам’ятав, була такою яскравою та пристрасною особистістю, що надпис, висічений на її надгробку, впевнено можна рахувати за образу.
Їй подобалося морозиво з бельгійськими вафлями, подоба­лося гуляти босоніж по траві. Улюблений колір – персиковий. Улюблена книга – «Подалі від шаленої юрми» Томаса Гарді. Вона пила чорний чай лише з однією ложкою цукру. Її фірмова страва – шарлотка. Кейт терпіти не могла закопчену рибу та запах розмарину. Серед квітів вона завжди віддавала перевагу тюльпанам. Вона абсолютно нічого не тямила у живописі та не розуміла, що саме примушує людей годинами розглядати картини та купувати їх за фантастичні гроші. Вона мала добре серце, здатне любити навіть тих, хто на це не заслуговував. 
Стів не заслужив навіть її посмішки, не говорячи вже про згоду стати йому дружиною. І тим не менше одним чудовим січневим вечором Кейт зробила його найщасливішим у світі, дозволивши надягти на свій палець обручку із сапфіром. Цю каб­лучку йому колись віддала його бабуся. Хоча срібло трішки потьмяніло, проте каміння блищало так само яскраво, як і очі Кетрін. Вона сказала «Так!», не знаючи, що замість щастя він принесе їй смерть.
Стівен досі пам’ятав її здивований вигук, коли він опустив­ся на одне коліно перед нею. Вогні гірлянд мерехтіли у її волоссі, розсипаному по плечах, з-під пушистої шапки ручного в’язання. Дрібний сніг сіяв на каток, куди вони приходили що­зими вже дев’ятий рік поспіль. Було дуже символічно зроби­ти їй пропозицію саме тут, у місці їхньої першої зустрічі. То були зимові канікули. Йому сімнадцять, він із друзями шліфує тон­кощі хокейної гри, та раптом – вона! У коротких шортах із бла­китної вовни поверх сріблястих легінсів, білі ковзани, волосся медового кольору та сміх, наче десяток дзвіночків. Стівен одра­зу здогадався, що вона не місцева, адже знав усіх у школі, та й у їхньому невеличкому місті також. 
– Хто вона така? – вголос озвучив свої думки Стів.
– Ім’я не знаю, – відповів йому друг, прослідкувавши за його поглядом. – Але бачив, як два дні тому вона із сім’єю оселилася в будинку навпроти мого. Старий містер Сіттон понад рік не міг здихатися тієї хати. Дивно, що в нашу місцину взагалі хтось вирішив переселитися. Закінчаться канікули, і ми обов’язково познайомимося з новенькою.
– А навіщо чекати? Можна познайомитися і зараз.
І Стів не став гаяти час. Він закохався у неї без жодних вагань та зволікань. На наступні десять років вони стали одним цілим. Усі були впевнені, що закохані дадуть клятви один одному у вічному коханні, доки смерть не розлучить їх. Та ніхто не міг і подумати, що смерть прийде раніше за клятви. 
До вибраної дати залишався лише місяць. Якось Кейт обмо­вилася йому, що чим ближче дата весілля, то тим більше в неї у душі щось холоне. Воно, мов крижаний візерунок на вікні, дюйм за дюймом[1] сковує її нутро. Проте одразу ж розсміяла­ся і поспішила запевнити, що це той славетний передвесільний мандраж, який охоплює кожну наречену. Та одягнути весільну сукню їй так і не судилося…
Це сталося у суботу. Стівен зустрів свого шкільного друга, який покинув Нью‑Вудс наступного дня після їхнього випуск­ного і впродовж десяти років робив усе, аби не вертатися сюди. Він приїхав у рідне містечко лише на декілька днів, аби забрати із собою матір. Тож привід для зустрічі за кухлем пива був дуже вагомий. Та одним пивом діло не обійшлося. Стівен дозволив собі випити більше, ніж зазвичай, та за душевними розмовами не помітив двох речей: як годинникова стрілка перейшла за дванадцяту опівночі і як він сп’янів. Бармен подзвонив Кейт, аби та забрала своє нетверезе щастя. Господи, яка ж вона була сердита, коли допомагала йому застібнути пасок безпеки! Стівен чудово знав, про що говорить той чи інший вираз її обличчя, знав кожен жест, кожен погляд. Тому зрозумів, що вона ось-ось вибухне праведним гнівом.
На жаль, людина напідпитку  погано  себе  контролює. Стівен голосно намагався оформити слова у речення, та виходило не краще за дворічну дитину. Він хотів згасити конфлікт у самому зародку, а натомість «черкнув сірником».
– Люба, ти що… сер-р-р-ршся на мене? – ковтаючи букви, промовив він до Кейт.
Вона скривилася. Кетрін терпіти не могла, коли люди п’ють до стану желе. Її коханий завжди був обачним зі спиртним. Та це вперше вона бачила його таким. Він або «підбирав» звуки, намагаючись скласти їх у фразу, або хрюкав, коли хотів засміятися. А йому чомусь як раз було дуже смішно. 
На її обличчі промайнула суміш огиди та розчарування. Гірко було бачити Стівена в такому стані. Вона вважала подібну нестриманість проявом слабкості. П’яничок вона зневажала.  Саме це Стівен прочитав у її очах. Йому стало соромно і ніяко­во водночас. Та замість того, аби їхати мовчки чи хоча б виба­читися, він потягнувся до неї за поцілунком. Як і треба було очікувати, Кейт відштовхнула його та вибухнула:
– Боже мій, Стівен!
– Га? Що не так?
– Ти бридкий! Як можна було так нажертися?!
– Я  випив  трохи  пива. Трохи  віскі. Зовсім  трішки. Як колбірі. Кол… Колірі… Як ту пташку звуть? Ну, яка…
– Ну й видовище! – відразливо фиркнула вона. 
Стівен був вражений: він ніколи не бачив в очах коханої стільки зневаги, адресованої йому. Це було неприємно. Та до­кір сум­­ління швидко змінився обуренням: він же не навмисно намагав­ся напитися! Та й уперше це. 
– Ну знаєш, ти переграєш з обуренням! – уїдливо відповів Стів. 
– Це я переграю?! – майже закричала Кетрін. – Тобі ще ви­стачає нахабності мені докоряти? Ти схожий на… 
Вона не закінчила фразу. Лише зжала вуста у тонку лінію. Стівен знав, що вона так робить завжди, коли намагається не втратити самоконтроль від всеохоплюючої люті.
– Давай! Закінчи думку! Схожий на кого?
Кетрін міцніше стиснула кермо й гордо підняла підборіддя – безперечний жест упертості. Алкоголь у крові Стівена раптово спалахнув.
– Ну ж бо, Ваша Зарозумілість, будьте ласкаві доказати до кінця! Чи сміливості вистачило лише на пирхання?
Усередині себе Стів здригнувся від власних слів. Вони й раніше сварилися з Кейт. Але він ще ніколи в такий момент так сильно не відчував ненависть. Вона спалювала його зсередини. І йому хотілось опалити цим вогнем ту, хто здійняв це полум’я. 
Не дивлячись на нього, Кетрін процідила крізь стиснуті зуби:
– Ти наче здоровенна свиня, яка вже не може підвестися, але продовжує жерти. Сил не маєш контролювати себе! Гидко! 
Це було саме те, чого він чекав. Полум’я набуло руйнівної сили. Стівен різко схопив Кетрін за підборіддя та грубо повер­нув до себе обличчям.
– Сил у мене вдосталь. І щоб контролювати себе, і щоб поставити тебе на місце, – зціпивши зуби, промовив він. 
Це були останні слова, що прозвучали між ними. Наступної миті йому здалося, що її ліва сторона обличчя наче світиться зсередини. Зневага в очах змінилася страхом. А потім яскравим світлом… Раптово все повітря покинуло його легені, і полум’я люті  обрушилося на нього хвилею болю. Разом із тим сяйво, що залило весь салон автівки, немов скажена тварина, вирвалося назовні, вщент розбивши переднє скло. Кейт висковзнула з його рук. Її очі – такі великі і перелякані. Він потягнувся за нею, щоб утримати, але чорна темрява схопила його своїми холодними руками…