Епілог

Наші стосунки з Владом стали чимось більшим, ніж я могла уявити. Він просто огорнув мене собою, своєю увагою і турботою. Влад став для мене всім: і другом, і опорою, і тією людиною, яка завжди поруч. Ми проводили разом кожен день, і навіть коли я думала, що хочу побути наодинці, він був там — мовчки, але незмінно. Йому мене завжди було мало, а я вчилася приймати цю всепоглинаючу турботу. Ми разом вчилися кохати, миритися й розуміти одне одного. Разом долали труднощі дорослішання.

Влад був як затишне укриття в буремному світі моїх емоцій. Його любов не вимагала взаємності відразу — вона була терплячою й готовою чекати. І саме це вчило мене, що кохання буває різним.

Два місяці після початку наших стосунків до нас приїхали гості з села. Серед них була дівчинка мого віку, яка, побачивши мене з Владом, не втрималася й сказала:
— Наступного тижня Марк одружується. Його наречена з нашого села, і вона вже при надії. До речі, вона чимось схожа на тебе.

Її слова були, як грім серед ясного неба. Серце стислося, але я стрималася. Усміхнулася й спокійно відповіла:
— Я дуже рада за нього. Бажаю їм щастя.

Моя відповідь прозвучала впевнено, але всередині я відчула, як маленький шматочок мене зламався.

Ще через два місяці я дізналася правду. Виявилося, що Марк мені не зраджував. Це Варя вирішила помститися за історію з листом, яку їй підкинули. Хтось сказав їй, що я нібито написала листа від імені хлопця, якого вона таємно любила. Її надії розбилися, і вона вирішила зробити мені боляче. Варя вигадала історію про себе й Марка, знаючи, як сильно я до нього прив’язана.

Коли я дізналася правду, серце знову стислося, але тепер уже від усвідомлення, що між нами з Марком могло бути майбутнє. Але всі ці обставини, недомовки й чужі інтриги перекреслили наші шанси.

Мені було боляче, але тепер я дивилася на це інакше. Марк зник, коли я найбільше потребувала підтримки. Він перестав дзвонити, не шукав шляхів до нас. А Влад… Влад був завжди поруч. Він не відступив, навіть коли я вагалася. І це, зрештою, стало для мене відповіддю.

Я вирішила рухатися далі. Спочатку це було непросто. Але поступово я зрозуміла: любов — це не лише те, що викликає метелики в животі, це ще й праця, турбота й відданість. Влад навчив мене, що справжнє кохання — це не просто емоції, а здатність прийняти одне одного такими, якими ми є.

Коли я дивилася на Влада, я бачила людину, яка боролася за нас, яка вірить у нас, навіть коли я сама сумнівалася. Це не було коханням із книжок чи фільмів, але це було справжнє й наше.

Марк залишився частиною мого минулого, важливим уроком, який допоміг мені зрозуміти, чого я хочу від життя і від себе. А Влад став моїм теперішнім — тим, із ким я вчилася будувати наше майбутнє.

І хоча це майбутнє залишалося загадкою, я відчувала: попереду чекає шлях, який ми маємо пройти разом — яким би він не був.