Глава 41: Крила кохання і перші перешкоди

Дні минали швидко, і я відчувала, як з кожним новим уроком стаю впевненішою в собі. Навчання приносило мені неймовірну радість. Я розквітала, насолоджуючись кожним моментом: група, викладачі, майстри, навіть сама атмосфера училища здавалися ідеальними. Це було зовсім не те, що школа, де я завжди почувалася скутою і невпевненою. Тут я нарешті знайшла своє місце. Кожного дня я відчувала себе потрібною, здібною і важливою.

Марк залишався в моєму серці, його образ супроводжував мене у вечірніх мріях. Я любила згадувати наші моменти разом, особливо в тиші своєї кімнати, коли думки вільно кружляли між реальністю і фантазіями. Але вдень, занурившись у навчання, я трохи відволікалася від нього. Життя текло своїм ритмом, але він завжди залишався десь на задньому плані моїх думок.

Одного суботнього ранку, коли я саме допомагала мамі на кухні, задзвонив наш домашній телефон. Мама взяла слухавку й після кількох секунд покликала мене.

— Це до тебе, — сказала вона, киваючи в бік телефону. Її голос був нейтральним, але я помітила, як вона трохи напружилася.

Я підійшла до телефону, трохи хвилюючись.

— Алло? — промовила я.

— Привіт, Міа, — прозвучав знайомий голос, і моє серце шалено забилося. Це був Марк. — Ми з мамою приїхали в місто на ринок. У мене є хвилин тридцять вільного часу. Може, зустрінемось?

Мені здається, я навіть не відповіла, а просто кивнула, хоч він цього і не міг бачити. За кілька хвилин я вже бігла вулицею, ніби летіла на крилах кохання. Нічого навколо не мало значення, тільки той факт, що я побачу його.

Ми зустрілися в центральному парку. Він чекав мене на лавці під старою липою, і його усмішка розтопила всі сумніви, які я коли-небудь мала. Ми сіли на лавку і почали говорити. Я розповідала йому про своє навчання, про те, як мені подобається опановувати нові знання, як мене захоплює процес. Він уважно слухав і щиро радів за мене.

— Ти така яскрава, коли розповідаєш про те, що любиш, — сказав він, дивлячись мені в очі. — Я гордий за тебе, Міа. Ти заслуговуєш на все найкраще.

Ці слова залишили теплий слід у моїй душі. Ці тридцять хвилин промайнули як одна мить. І хоча ми знову розійшлися, я почувалася неймовірно щасливою, ніби весь світ став трохи яскравішим.

Однак через тиждень на горизонті з’явилася перша хмара. Мама повернулася з ринку помітно похмурою. Я одразу відчула її напругу, але спочатку нічого не запитувала.

— Міа, поговоримо? — сказала вона, сідаючи на кухні з чашкою чаю. Її голос був обережним, але серйозним.

— Що трапилося? — запитала я, сідаючи навпроти.

Мама зітхнула і подивилася на мене.

— Я сьогодні зустріла на ринку маму Марка, — почала вона. — Ми трохи поговорили. Вона сказала, що діти, тобто ти і Марк, дуже захопилися один одним. І що вони думають про те, щоб у майбутньому забрати тебе до себе. Прийти свататися.

Я відчула, як моє обличчя раптом стало гарячим. У голові промайнуло мільйон думок. Мама Марка? Свататися? Невже Марк говорив про мене з нею? Це звучало нереально.

Мама, тим часом, продовжила, її голос став трохи твердішим:

— Я це кажу тобі зараз, бо хочу, щоб ти зрозуміла мою позицію. Я проти цих відносин. Я знаю, ти ще молода і, можливо, не розумієш, але я виривалася із села. Я працювала день і ніч, щоб дати вам, дітям, можливість жити краще, ніж я. Щоб ви мали майбутнє в місті. І не для того, щоб ти повернулася в село і заховала себе там.

Я мовчала, намагаючись осмислити її слова. Мені було боляче чути це, але я розуміла, що її слова продиктовані турботою. Проте в моєму серці вже було місце, яке належало тільки Маркові.

— Мама, я нічого такого не планую, — сказала я, намагаючись заспокоїти її. — Ми просто добре спілкуємося. Це все.

— Міа, ти ще молода, — відповіла вона м'якше, але все ще твердо. — Ти не бачиш всіх нюансів. Я хочу для тебе кращого. Ти розумієш це?

Я кивнула, але в душі почувала себе розгубленою. Ця розмова залишила по собі тягар. Я знала, що мама не змінить своєї думки, і це означало, що будь-які мої почуття до Марка тепер будуть під пильним наглядом.

Цього вечора я довго не могла заснути. Мої почуття до Марка змішувалися з роздумами про слова мами. З одного боку, я розуміла її турботу, а з іншого — відчувала, що мені потрібно самій розібратися в тому, що я відчуваю і чого хочу.

***

В училищі панувала атмосфера метушні та творчого натхнення — ми готувалися до свята осені. Це було щось особливе: великий ярмарок у центрі міста, безліч гостей, яскраві стенди та аромат смачних страв, що витав у повітрі. Ми з групою готували частування в їдальні: пироги, млинці, печиво. Кожен мав також принести щось із дому, і я вирішила, що це буде наш фірмовий медовий торт.

Вечорами ми з мамою чаклували над цим кулінарним шедевром. Торт вийшов великий, з рівними шарами ніжного ароматного тіста, просоченого заварним кремом, а зверху ми залили його блискучою шоколадною глазур’ю. Відчуття, що я створила щось особливе, переповнювало мене.

На ярмарку мій торт став справжнім хітом. Він розлетівся за якихось 15 хвилин! Люди захоплено хвалили його, і я зібрала найбільше коштів серед усіх за свою домашню випічку. Коли мені оголосили, що я зайняла перше місце, я відчула хвилю гордості та радості. Це був момент, коли я зрозуміла, що мої старання приносять результат, і це неймовірно підживило мою впевненість у собі.