Глава 35: Приїзд Машки

Наступного дня приїхала Машка разом із моїми батьками і сестрами. Як тільки вона переступила поріг, будинок наповнився її енергією, гучним сміхом і веселощами. Вона, як завжди, була мов торнадо — усе в її присутності оживало, хоча іноді й важко було витримати її безмежний потік запитань і жартів.

Після прибуття батьків нас чекали справжні сімейні посиденьки. Ми всі зібралися за великим столом у дворі, накритим різноманітними домашніми стравами.

Дідусь сидів на чолі столу, зосереджено розглядаючи нас усіх, і, як завжди, виглядав трохи суворим. Він був людиною, яка завжди цінувала порядок, дисципліну та працю. Його уявлення про ідеальне літо включало ранній підйом, роботу в городі та мінімум "нерозумних розваг".

— Ви б менше гуляли, а більше допомагали, — сказав він, хитнувши головою, коли ми всі сіли за стіл. — А то тільки сміх і балачки. Полоти бур’яни в городі — ось що вам треба.

Машка, як завжди, не втрималася від жарту:

— Дідусю, ми ще занадто малі для таких глобальних справ. Ми ж вам тільки заважаємо, а не допомагаємо.

— Малі, але не дурні, — буркнув дідусь, поправляючи окуляри, — і борщ сам себе не зварить.

Це було натяком на те, що кожен у цьому домі має свої обов’язки. Його меню завжди було простим і незмінним: борщ та тушена картопля із салатом із огірків та помідорів. У неділю до раціону додавалася смажена картопля, що вважалося справжнім святом.

— А чому в нас завжди борщ і тушена картопля? — пожартувала Машка. — Це якась спеціальна дієта?

— Дієта? — насупився дідусь. — Це справжня їжа, а не ваші міські заморочки.

— Може, це просто тому, що дідусь більше нічого готувати не вміє? — засміялася моя старша сестра, підморгуючи мені.

— Ну, тоді навчіться щось інше готувати і здивуйте мене! — не розгубився дідусь, піднявши брову. — А якщо не хочете — не критикуйте.

Дівчата обмінялися посмішками, але я вирішила втрутитися:

— Дідусю, ми б із задоволенням, але ваш борщ і тушена картопля — це вже традиція. Без них ми б і літо не уявляли!

Це трохи пом’якшило його настрій. Він хитнув головою і пробурчав щось на кшталт "Ну тоді їжте і не нарікайте".

Стіл був простим, але атмосферним: свіжі овочі з городу, домашній хліб, компот із яблук, які ми збирали ще вранці. Машка все намагалася довідатися, чи можемо ми приготувати щось більш "екзотичне", але дідусь лише хитав головою.

— Ви ще занадто молоді, щоб цінувати просту їжу, — сказав він, розрізаючи свіжу хлібину. — А коли будете старші, зрозумієте.

— Можливо, — відповіла Машка, злегка усміхаючись. — Але борщ у нас справді найкращий.

Після обіду дідусь пішов до своїх справ, залишивши нас відпочивати. Його завжди займало щось по господарству — город, сарай, кури — він ніколи не сидів без діла. Батьки з сестрами поїхали в гості до родичам і потім одразу мали повертатися додому в місто. А ми з Машкою вирішили трохи перепочити на ліжку в прохолодній кімнаті. Її нескінченна енергія нарешті трохи вщухла, але ненадовго.

— Ну що, Міа, розказуй усе! — почала вона, підгортаючи ноги під себе, а руки вперши у підборіддя. — Як тут, що нового? Як Марк? Що у вас?

Я зрозуміла, що допит буде тривалим. Машка мала неймовірний талант випитувати все до найменших деталей. Її очі блищали від цікавості.

— Маш, заспокойся, — спробувала я припинити потік її питань. — Усе нормально. Ми тут добре проводимо час.

— Усе нормально? — повторила вона, підозріло глянувши на мене. — Це все, що ти можеш сказати? Не сміши мене. Я знаю тебе, як облуплену. У тебе щось точно є. І не намагайся це приховати! Марк? Ви зустрічалися? Були на дискотеці? Він уже освідчився? Ви вже цілувались? — вона стріляла запитаннями, не даючи мені часу відповісти.

— Маш, ти ненормальна! — засміялася я. — Нічого такого. Ми просто спілкуємося, гуляємо… Все, як завжди.

— Як завжди? — недовірливо зітхнула вона. — Ой, не бреши! У тебе на обличчі все написано.

Ми проговорили мало не до самого вечора. Машка витягувала з мене кожну деталь: про наші танці на дискотеці, про те, як ми гуляли селом. Я не розповіла їй усі нюанси, залишивши найінтимніші моменти для себе. Але її це не спиняло.

— Ну ти ж розумієш, що я просто повинна знати все, — казала вона, не приховуючи захвату. — Я ж твоя сестра! Ми маємо ділитися!

— Маш, я й так розказала більше, ніж хотіла, — відповіла я, усміхаючись.

Коли вечір підкрався непомітно, ми вирушили до парку в центрі села, де нас уже чекала Варя зі своїми друзями. Машка, яка зазвичай була центром будь-якої компанії, тут поводилася трохи скромніше. Можливо, тому, що Варя була старшою і мала більш впевнений вигляд, що трохи притишувало Машчин запал. Їхня прихована конкуренція завжди була для мене загадкою, але водночас трохи забавляла.

— Ну що, своячко, як там життя в місті? — запитала Варя, піднімаючи брову і грайливо всміхаючись.

— Чудово, а ти як, провінціалко? — не залишилася в боргу Машка.

— Ви обидві зараз такі “милі”, що я готова піти за попкорном, — зітхнула я, намагаючись зупинити їхню словесну перепалку.