Глава 26: Несподіваний візит

Наступного вечора, коли я вже звикала до тиші після насиченого дня, у двері хтось постукав. Я відчинила і побачила… тих самих хлопців. Влад стояв посередині, за ним його друзі, всі троє посміхалися.

— А чого сидиш вдома? Ходімо гуляти! — сказав Влад, наче це був не просто запит, а наказ.

— Я зайнята, — швидко відповіла я, намагаючись вигадати правдоподібну причину. — Домашку треба зробити.

— Домашку? Другого січня? — він підняв брову, але не наполягав. — Ну, гаразд. Якось наступного разу.

Вони ще трохи постояли, обговорюючи щось між собою, а потім пішли. Я зачинила двері і полегшено видихнула.

З цього дня я почала бачити їх частіше. Варто було нам із Яною гуляти по району, як Влад раптово з’являвся. Його поява завжди була "випадковою": він йшов назустріч або стояв на зупинці, роблячи вигляд, що нас не помітив. Але цей "сюрприз" повторювався настільки часто, що випадковістю це вже не здавалося.

— Тобі не здається, що він підстерігає нас? — якось запитала я у Яни, коли ми вкотре зустріли Влада.

— Можливо, — усміхнулася вона. — Але, знаєш, він не здається мені поганим. Просто трохи… шумний.

Я кивнула, хоча в душі відчувала зовсім інше. Страх, який я відчувала спочатку, майже зник, але замість нього прийшло розуміння: Влад мені не подобається.

***

Влад був хлопцем, який одразу залишав враження. Його блакитні очі здавалися нескінченно глибокими, немов відображали небо після грози. Але водночас у цьому погляді було щось тривожне, навіть лячне. Його очі заворожували і відштовхували одночасно, змушуючи мене почуватись незручно.

Влад був блондином із широкими плечима, значно вищим за мене. Його грубі риси обличчя — ніс із горбинкою, великі вилиці, пухкі щоки — здавалися різкими, майже відразливими, але в цьому була якась незвична магнетичність. Його вигляд викликав змішані емоції: я не могла назвати його привабливим, але водночас щось у ньому тримало увагу.

Його манери, однак, зовсім не відповідали моєму характеру. Він був шумним, зухвалим, з тією самовпевненістю, яка притаманна людям, котрі звикли домінувати у будь-якому середовищі. У кожному його жарті чи коментарі відчувалося бажання бути у центрі уваги, і це мене дратувало.

Одного разу, коли ми гуляли з Яною, Влад вийшов нам назустріч, як завжди, "випадково". Він не втрачав нагоди поговорити зі мною. Його питання були настирливими, його жарти — іноді недоречними. Але цього разу я помітила ще одну деталь, яка залишила дивне враження: його запах.

Влад мав запах, який я помічала кожного разу, коли він опинявся поруч. Це був аромат хмелю з тонкими кислуватими нотками, який чомусь здавався надто інтимним, майже особистим. Я не могла зрозуміти, чому цей запах так сильно вкарбовується у мою пам’ять.

Одного вечора він прийшов до мого порогу сам, без друзів, знову намагаючись привернути мою увагу. Він щось говорив, доводив мені свою правоту, але в ході розмови почав гратися з блискавкою моєї куртки. Він тягнув її вниз і відпускав, змушуючи її боляче бити мене по підборіддю.

— Влад, припини! Мені це не подобається! — сказала я різко, намагаючись зупинити його гру.

— Та ти що, це просто жарт! — відповів він, усміхаючись, але не припинив.

Мене це дратувало, і я раптом відчула той самий запах кислинки ще сильніше. Я подивилася на нього і прямо запитала:

— Ти пив пиво?

Влад явно здивувався моєму питанню.

— Що? Ні, звідки ти це взяла?

— Твої руки пахнуть пивом, — відповіла я, дивлячись на нього прямо.

Він підняв руки до носа, сильно вдихнув і здивовано сказав:

— Вони пахнуть звичайним милом! У тебе глюки, Міа.

Я не знала, що відповісти. Але тоді я зрозуміла, що відчула не запах пива, а його власний аромат. Той самий, який оточував його, але який він сам не міг відчути. Це відкриття було дивним і навіть трохи незручним.

Цей епізод залишив у мені дивне відчуття. Влад був настільки іншим, настільки далеким від того, кого я могла б уявити поруч із собою. Його зухвалість, його гучні жарти і навіть цей невловимий аромат змушували мене тримати дистанцію.

Можливо, він намагався справити враження. Можливо, він просто не знав, як інакше спілкуватися зі мною. Але для мене він залишався загадкою, яка більше дратувала, ніж приваблювала.

Я зрозуміла, що він, можливо, не такий поганий, яким здавався. Але з кожною новою зустріччю я все більше усвідомлювала: Влад — це не моя людина.