Глава 23: Повернення в тишу

Наступного дня наша компанія вирішила піти на дискотеку. Марка не було — хтось сказав, що він поїхав із батьками на кілька днів. Я відчула, як всередині щось обірвалося. Без нього вечір здавався зовсім іншим, але я постаралася приховати своє розчарування.

Дискотека була гамірною, зал повний людей, музика гриміла, і я спробувала розчинитися в натовпі. В той момент до мене підійшов хлопець моєї двоюрідної сестри Аліни. Ми завжди добре ладнали, тому, коли він запропонував танець, я погодилася, навіть відчувши невелику радість у цій звичності.

Ми танцювали під повільний ритм, коли він раптом нахилився до мене і сказав: — Ти така зажата. Тобі треба розслабитися.

Його слова були різкими, і я відчула, як всередині піднімається хвиля незручності. Я не знала, як відповісти, тому вирішила пожартувати:

— Якщо ти думаєш, що зможеш мене розслабити, то сильно помиляєшся.

Його обличчя змінилося. У кутиках губ з'явилася дивна усмішка, але в очах було щось інше — щось холодне. Він нахилився ще ближче і сказав:

— Давай перевіримо.

Усе сталося так швидко, що я не встигла нічого зрозуміти. Він різко повів мене вбік, відштовхуючи до дверей, які ховалися в стіні. Ми опинилися в маленькій кімнаті, де запах старих меблів змішувався із задушливим теплом. Я відчула, як мене притиснули до холодної стіни.

Його обличчя було занадто близько. Його запах — дешевий алкоголь і щось ще — викликав у мене хвилю нудоти. Я хотіла закричати, але в той же час не могла видати ні звуку. Він намагався поцілувати мене, і я відчула, як мої губи стиснулися так сильно, що я відчула присмак крові.

— Чого ти пручаєшся? Розслабся. — промовив він, але в його голосі не було нічого доброго.

Його слова викликали паніку, яка наростала хвилями. У його рухах була зухвалість, бажання показати свою перевагу. Його збуджувало те, що я пручаюся. У цей момент я зрозуміла, що для нього я була лише слабкою "мишкою", яку можна використати, щоб довести свою силу.

Зібравши всі сили, я вдарила його коліном у пах і штовхнула його в груди. Він зігнувся, а я, не роздумуючи, побігла геть. У голові звучало його злий сміх і крик:

— Та це жарт! Ти що, не зрозуміла?

Я вибігла в зал, де всі продовжували танцювати, ніби нічого не сталося. Моє серце билося так сильно, що я чула його гул у вухах. Мене трясло від сорому, страху і огиди. Як я могла комусь розповісти про це? Як я могла пояснити, що відчувала?

Я вийшла на свіже повітря, намагаючись заспокоїтися, коли до мене підбігла Машка. Її обличчя сяяло, і вона захоплено сказала:

— У нас із Толею плани. Я хочу, щоб ти пішла додому сама і прикрила мене. Добре?

Я опустила очі, намагаючись приховати свій стан.

— Звісно, — сказала я, намагаючись усміхнутися.

Вона нахилилася, щоб подивитися мені в очі:

— У тебе все добре? Ти виглядаєш блідою.

— Так, просто болить голова.

Машка кивнула, явно не звернувши уваги на мої слова, і побігла назад у зал, залишивши мене саму. Я повільно рушила додому, намагаючись не дати сльозам витекти. Ця ніч закарбувалася в мені, як шрам. Як я могла знову дивитися на людей? Як я могла забути його погляд і те, як я почувалася в ту мить?

Через два дні я зібрала речі і повернулася додому. Я сказала всім, що мене терміново викликали батьки. Ніхто не запідозрив, що щось не так. Але всередині мене залишився тягар, від якого я не могла позбутися. Я відчувала себе брудною, зламаною і негідною Марка.