Глава 18: Гостинці з села

Червень почався тихо, як завжди, з останніх шкільних днів і теплих ранків, коли птахи будять тебе раніше, ніж ти звикла. Мої думки вже давно були в селі, але поки я чекала своєї черги поїхати до дідуся, Машка вже встигла туди дістатися. Вона писала мені кілька разів, розповідаючи про те, як усе розквітло, як річка стає теплішою, і як вона вже встигла побачитися з деякими друзями. У її листах відчувалося, що вона радіє кожній хвилині.

Я сумувала за нею. Без її листів і розповідей час тягнувся б ще повільніше. Одного дня мама оголосила:

— Завтра до нас приїде твій дідусь. І Машка з ним.

Ця новина розлилася по мені хвилею щастя. Побачити Машку тут, вдома, хоча б на кілька годин, було як ковток свіжого повітря. Я лягла спати з думками про те, що завтра, нарешті, буде весело, і, можливо, я почую щось нове про село.

Наступного дня вони приїхали рано. Машка, як завжди, була усміхненою і трішки розтріпаною після дороги, але це лише додавало їй якоїсь природної чарівності.

— Ну, як ти тут? — почала вона, обіймаючи мене.

Ми одразу сіли на подвір’ї з лимонадом і почали розмовляти. Я намагалася слухати про її пригоди в селі, але не могла втриматися від запитань.

— Як там усе? Усі наші там? — нарешті запитала я.

Вона кивнула, усміхнувшись, і, неначе випадково, додала:

— До речі, Марк питав про тебе.

Я застигла.

— Що? Що саме він сказав? — моє серце калатало так сильно, що я ледве дихала.

— Ну, він просто запитав: "Де твоя подружка? Чому її немає цього літа?" — відповіла вона, відпиваючи лимонад, наче це була найзвичайніша річ у світі.

Але для мене це було не просто. Ті кілька слів одразу вселили в мене надію. Наче щось всередині мене ожило, як птах, що розправив крила. Він пам’ятає. Він цікавився. Ця думка була настільки приємною, що я не могла перестати посміхатися.

— І що ти йому сказала? — запитала я, намагаючись виглядати спокійною, хоча це давалося важко.

— Сказала, що ти приїдеш пізніше. — Машка підморгнула мені. — А ти, здається, тепер точно не можеш пропустити це літо.

Її слова надали мені ще більшої впевненості. Вперше за довгий час я відчула, що мої спогади і почуття можуть бути взаємними. І ця думка зробила мене по-справжньому щасливою.

Дідусь і Машка залишилися ненадовго, але їхній візит змінив усе. Мені тепер хотілося, щоб дні пролетіли ще швидше. Я хотіла побачити Марка, подивитися в його очі і зрозуміти, що ж він відчуває насправді. Уперше за цей час я відчула, що це літо може стати початком чогось нового.