Глава 12: Різдвяна магія

Саме Різдво ми святкували у родичів. Це була велика, тепла і гомінка компанія. Весь будинок світився вогнями, а стіл ломився від святкових страв. Я з цікавістю спостерігала за тим, як родичі дотримуються традицій, як вони вітають одне одного, співають і розповідають історії. Усе це було для мене новим, адже в місті ми не святкували Різдво так яскраво й душевно.

Кожна дрібниця створювала унікальну атмосферу. Свічки, що горіли на столі, різдвяні прикраси, зроблені вручну, навіть запахи їжі — усе це наче огортало мене теплотою. Я слухала, як старші члени родини розповідають свої історії, згадують минулі часи та сміються над курйозними моментами.

А ще я помітила, що Машка цієї зими наче розквітла. У неї з'явився хлопець, Анатолій. Вони були як два закоханих голубки, і це було видно у всьому: у тому, як він подавав їй руку, як вона дивилася на нього. Їхні стосунки здавалися такими гармонійними, що я навіть трохи їм заздрила.

У розпал вечора до нас прийшли колядники. Це було неймовірне видовище. Група складала більше ніж 20 осіб: чоловіки, жінки, діти. Усі одягнені в яскраві костюми, прикрашені різними деталями — стрічками, дзвіночками, хутром. Їхній ватажок був у масці та костюмі кози. В руках у нього був великий дерев’яний ріг, яким він наче вказував, куди йти. Коза вразила мене найбільше: її роги були прикрашені блискітками, а під час танцю вона енергійно стрибала, розважаючи всіх навколо.

Коли вони почали співати, я відчула, як у мене по шкірі пробігли мурашки. Їхні голоси зливалися в одну гармонію, яка звучала так, ніби це саме небо співає разом із ними. Кожна колядка була ніби благословенням дому, побажанням щастя і достатку.

Пісня про козу особливо запам'яталася:

«Коза наша всім радість несе,
В хаті буде мир, любов і усе.
Ой, козаче, коза жартує,
А дівчина на парубка мандрує.
Гей, коза, не барись,
Молодятам поклонись!»

І ось остання пісня, присвячена молодим, зачарувала всіх:

«Ходить коза, рогом бодає,
А дівчина на парубка поглядає.
Гей, козаче, не барись,
З дівчиною одружись!
Ой, у нашого ґазди є гарна дівчина,
Та й най буде пара, як в небі зоряна!
Зібралися ми тут на радість,
Щоб вам щастя побажати,
А молодим — любові,
Щоб їхні серця зігріти!»

Я спочатку не зрозуміла, до чого тут ця пісня, але по тому, як зашаріла Машка і як почав нервово кашляти дідусь, усе стало на свої місця. Це було про Машку та Анатолія.

Це було зворушливо та ніяково одночасно. Ото б мені бути на місці Машки. Але я вважала, що це просто нездійсненна мрія.

Після співів і танців колядники поклонилися, отримали частування і рушили далі до інших будинків. Усе це було таким яскравим і насиченим, що мені здавалося, наче я потрапила в казку.

Я спостерігала, як люди з теплом приймають колядників, як маленькі діти з вертепом ходять від хати до хати, розповідаючи історію про народження Христа. Їхні пісні і сценки наповнювали будинки радістю. Свято жило у кожному куточку цього маленького села, і я вперше відчула справжній дух Різдва.

Це свято запам’ятається мені назавжди. Повернувшись додому, я відчула, що моє серце стало легшим, а душа сповнена світла. Я знала, що ці зимові дні залишаться зі мною назавжди, і я вже з нетерпінням чекала літа, коли знову повернуся в село, до цього світу тепла і щирості.