На другий день після Нового року, 2 січня, я вже сиділа в автобусі, який мчав до дідуся. Машка зустріла мене на зупинці, весела й повна енергії.
— Є сюрприз, — сказала вона ввечері, усміхаючись. Я заінтриговано слідувала за нею, поки ми не дійшли до школи, де проходило якесь святкове дійство.
І там, серед натовпу, я побачила його. Марк стояв біля сцени, розмовляючи з кимось. Моє серце закалатало так сильно, що я ледве могла дихати.
Після святкового дійства у школі всі рушили на дискотеку. Я сподівалася ще раз побачити Марка, але він десь зник у натовпі, і до кінця вечора ми більше не перетиналися. Я трохи розчарувалася, але вирішила не зациклюватися, адже Машка завжди вміла зробити будь-який вечір цікавим.
Ми поверталися додому вже пізно ввечері, коли враз я побачила, як Марк підходить до нашої компанії. Він приєднався до нас ніби випадково, але його спокійна впевненість підказувала, що це було не зовсім так.
— Може, вам потрібен охоронець? — пожартував він, і всі засміялися.
З того моменту він проводжав нас додому щоразу, коли ми гуляли, і це повторювалося всі сім днів, які я провела в селі під час свят.