Глава 8: Пам’ять у фотографіях

Одного теплого серпневого дня ми з Машкою вирішили піти на прогулянку. Це був останній день нашого літа в дідуся. Завтра ми мали повертатися до міста, і Машка взяла з собою фотоапарат. Вона фотографувала все: стару сливу у дворі, нашу лавку біля хати, навіть курей, які повільно ходили подвір’ям.

— Хочу пам’ятати кожну деталь, — сказала вона, коли ми рушили в бік річки.

Поки ми гуляли, я думала про те, як швидко пролетів цей час. Мені здавалося, що це літо лише почалося, а вже потрібно прощатися. І саме тоді ми побачили його. Марк просто йшов дорогою, задумливо розглядаючи щось у далечині. Як тільки Машка побачила його, витягла фотоапарат. Вона швидко навела об’єктив і зробила знімок крупним планом.

Марк зупинився, трохи здивований, і підійшов ближче.

— Навіщо ти це зробила? — запитав він, дивлячись прямо на Машку.

Вона тільки засміялася і відповіла:

— Просто так. Для пам’яті. Наступного літа, коли приїдемо, я тобі віддам це фото.

Я мовчки спостерігала за їхньою розмовою, але відчувала, як щось у мені знову змінюється. Мить була простою, але важливою. Мені здалося, що вона залишиться зі мною надовго.

Разом із тим фотоапаратом я теж зробила своє фото — у пам’яті. Його обличчя: чорне хвилясте волосся, темні очі, які здавалися такими глибокими, що можна було в них потонути, вольове підборіддя, прямий ніс, довгі вії, пухкі губи, смугляста шкіра… Його риси були такими чіткими, такими виразними, що я, здається, втрачаю голову. Це відчуття було зовсім новим для мене, але водночас воно наповнювало мене радістю й страхом одночасно.

Того вечора ми довго сиділи з Машкою біля річки, згадуючи літо і мріючи про наступне. Але мої думки часто поверталися до Марка. Його образ тепер залишився зі мною назавжди, як і обіцянка Машки віддати йому фото наступного літа.