Глава 7: Тиша, що говорить

Після того вечора Марк став для мене загадкою, яку я не могла вирішити. Він не намагався постійно бути поруч, але його присутність завжди відчувалася. Коли він був у компанії, я ловила себе на тому, що мимоволі шукаю його погляд. Він дивився на мене так, ніби знав щось, чого не знаю я.

Його мовчання було особливим. Воно не викликало незручності, а навпаки — змушувало замислюватися. Мої думки заплуталися. Я намагалася не зважати на ці почуття, адже це було зовсім новим для мене. Але Марк здавався іншим, ніж усі хлопці, яких я знала. Він був спокійним, впевненим, і навіть коли мовчав, у його мовчанні була сила. Його погляд, здавалося, бачив більше, ніж я хотіла показати.

Одного дня, коли ми залишилися в компанії останніми, він несподівано сказав:

— Знаєш, я завжди бачу, як ти ховаєшся за своєю тишею. Але в тобі набагато більше, ніж ти показуєш.

Ці слова зачепили мене. Вони змусили мене задуматися, чи дійсно я ховаюся і чому. Чи могла б я бути кимось іншим? Чи могла б показати себе такою, якою є насправді?

З цього моменту наші розмови стали глибшими. Він питав мене про те, чого ніхто раніше не запитував: про мої мрії, про мої страхи, про те, що робить мене щасливою. Кожна його фраза розкривала мене навіть перед самою собою. Це лякало, але водночас змушувало мене відчувати, що я більше, ніж просто тиха дівчина на задньому плані.