Глава 6: Нове літо, нові відчуття

Наступне літо стало для мене поворотним. Те, що здавалося мені знайомим і звичним, почало виглядати інакше. Можливо, це була я, хто змінився. Літо принесло нові знайомства, нові відчуття, і здавалося, що навіть повітря стало іншим — більш насиченим очікуванням чогось особливого.

Спочатку я не звертала уваги на те, як щось змінювалося навколо. Хлопці, яких я завжди вважала друзями, здавалися такими ж веселими, як і завжди. Вони були на декілька років старші за мене, і мені це подобалося, бо їхні думки були трохи доросліші, ніж у моїх однолітків. Ми проводили час у компанії, гуляли вечорами, сміялися, обговорювали дрібниці. Але потім я почала помічати, як їхні погляди на мене стали іншими. Спочатку я не надавала цьому значення, аж поки все не стало очевидним.

У понеділок Микита, завжди жартівник і заводила компанії, сказав мені:

— Знаєш, я хотів тобі давно сказати… Міа, може, ми будемо зустрічатися?

Я застигла. Що він мав на увазі? Ми ж друзі! Я якось невпевнено відповіла:

— Микито, вибач, але я бачу в тобі тільки друга.

У вівторок, під час прогулянки, те саме сказав Антон. Потім Артем у середу, Вадим у четвер… Здавалося, це був якийсь змовницький тиждень! У п’ятницю Андрій, у суботу Сашко, а в неділю — Ілля. Сім пропозицій за сім днів. Кожна з них була для мене несподіваною, і кожного разу я відчувала той самий внутрішній конфлікт. Вони для мене були друзями, тільки друзями. І я боялася, що ці пропозиції зруйнують те, що ми мали.

Я говорила кожному з них одне й те саме:

— Я не готова до стосунків. Я дуже ціную нашу дружбу і не хочу її втратити.

Вони приймали це по-різному: хтось жартував, хтось мовчав, але ніхто з них не виглядав щасливим. Мені було ніяково, адже я не хотіла завдати їм болю, але інакше не могла.

Я почала помічати, що і стосунки між хлопцями стали більш натягнутими, вони бачили один в одному суперника, і мене це засмучувало. Але погодитися бути з кимось із них у стосунках я не могла. Так, потроху ми почали віддалятися один від одного. Хлопці все рідше приєднувалися до наших посиденьок, і я, десь у глибині душі, раділа цьому. Бачити їх проникливі погляди, які вміщували надію, що я можу передумати, було важко. «Мені всього 13… Про які серйозні стосунки може йти мова?» — думала я про себе.

Одного вечора, коли я сиділа на лавці, намагаючись розібратися у своїх почуттях, до мене підійшов Марк. Він сів поруч і тихо запитав:

— Ти завжди така тиха. Чому не показуєш, яка ти насправді?

Його слова застали мене зненацька. У мене навіть не знайшлося, що відповісти. Я просто мовчки дивилася на нього, а він чекав, не поспішавши додати нічого зайвого. Я так нічого і не відповіла, бо до нас приєдналася Машка та інші члени нашої компанії.

Того вечора я зрозуміла, що починаю дивитися на Марка інакше. Вперше я побачила в ньому щось більше, ніж просто друга. Його впевнений, але м’який погляд, спосіб, як він розмовляв зі мною, усе це викликало у мені незнайомі раніше почуття. Це лякало і водночас притягувало мене. Щось у моєму сприйнятті його почало змінюватися.