Глава 1: Чужа серед своїх

Кажуть, підлітковий вік – це безтурботна пора, коли найбільші проблеми – це вибір наряду на вечірку та прищ на носі. Але я ніколи не відчувала себе підлітком. Замість легковажності, я відчувала мудрість, що тиснула на мене своєю вагою. У колі своїх однолітків я була чужою, не розуміючи, чому я відчуваю себе дорослою в світі, де всі інші здаються легковажними.

Можливо, це пов’язано з тим, що як наймолодша в родині, я завжди була в центрі уваги. Мої старші сестри були для мене взірцем, і я прагнула наслідувати їхні досягнення. Звісно, інколи я відчувала, що від мене чекають більше, ніж я могла дати, але це лише змушувало мене старанніше працювати над собою. Ця наполегливість часто викликала у мене відчуття, що я повинна бути кращою, щоб заслужити своє місце.

До того ж, можливо, через те, що всі чекали на хлопчика, мені завжди було легше спілкуватися з хлопцями, ніж із дівчатами. Моя природна схильність до дружби з ними стала для мене звичною, хоча у рідному місті близьких друзів у мене не було. Саме тому я завжди почувалася трохи інакшою, наче грала не свою роль, але не могла знайти сцену, де справді могла б бути собою.

Школа лише підсилювала це відчуття. Я йшла туди з великою неохотою, почуваючись білою вороною. Друзів у мене там не було, і я часто не розуміла своїх однокласників, яким усе діставалося легко. Можливо, я навіть заздрила їхньому безтурботному життю, але сама не відчувала бажання бути такою, як вони. У мене були інші мрії, інше бачення, яке ще тільки чекало на свій час.