1 Розділ.

1 Розділ.

Різкий, пронизливий скрегіт змусив Ірину прокинутися серед ночі. Вона насторожено прислухалася.

За вікном небо розітнув фіолетовий спалах — і їй здалося, що по даху хтось пройшовся. За мить гримнуло так сильно, що задрижали шибки.

У скло наче хтось постукав — чи то вітер, чи дощ. Шум наростав, розтікався по стінах гулким відлунням, нагадуючи гуркіт потяга, що входить на станцію.

Ірина протерла очі, відчуваючи, як по тілу пробігають мурахи. Здавалося, сама ніч стукає у двері, намагаючись увійти до її будинку.

Вона штурхнула чоловіка, який сопів поруч.

— Що? — буркнув Андрій, не розплющуючи очей і перевертаючись на спину.

— А щоб тебе… Андрію… — хрипко мовила Ірина, піднімаючись на лікоть. — Не чуєш, що робиться?

Та сміливості встати й подивитися у вікно їй так і не вистачило.

Вітер свиснув, знайшовши у рамі щілину, і шибки затремтіли від його холодного подиху. Андрій спав, не зважаючи на нічну негоду, яка, здавалося, навмисне хотіла її налякати.

Грім прокотився небом, і зовні щось рикнуло — наче крутанули стартер, а двигун хрипко загарчав, додаючи до нічного гуркоту чоловіче хропіння.

У кімнаті панувала темрява. Лише спалахи блискавок раз по раз різали небо електричними розрядами, шматуючи важкі хмари й заливаючи землю холодним, рясним дощем.

Ірина вдивлялася у вікно, прислухаючись до гулу осінньої ночі. Тричі перехрестившись, вона перелізла через чоловіка й штурхнула його в плече. Той лише важко видихнув, затих, перевернувшись на бік, і знову почав хропіти.

Вона обережно опустила ноги на підлогу. Дошки скрипнули під її вагою, холод торкнувся босих ніг.

— Та що ж це за ніч така… — Ірина потягнулася рукою до стільця, накинула халат на плечі, витерла очі долонею й зробила кілька кроків.

Вона вже майже дісталася до вікна, але зупинилася, похоловши від жаху: п’яти наче приросли до підлоги.

По той бік скла, просто перед її обличчям, хтось притулив страшну, потворну долоню. П’ять пальців, схожих на жаб’ячу лапу, розпласталися по шибці й ворухнулися. Стара, зморщена шкіра аж просвічувалася в нічних спалахах блискавки.

Ірина закрила обличчя долонями, заплющивши очі.

— Андрію… — прохрипіла вона.

— Андрію! — вигукнула вона знову, але слово так і не долетіло до чоловіка, залишившись на пересохлих губах.

Вона відсахнулася й, наткнувшись ногами на стілець, важко опустилася на нього, одразу вчепившись тремтячими пальцями в край столу. Ноги не тримали, а тіло відмовлялося слухатися.

Кілька секунд Ірина сиділа, намагаючись заспокоїтися й більше не дивитися у вікно, лише тихо стогнала. Потім, пересиливши себе, все ж озирнулася, сама не розуміючи навіщо. Може, хотіла перевірити, чи не привиділося їй усе це, а може, щось інше змусило знову поглянути у шибку.

Мокра, темна п’ятерня так і впиралася у скло, ковзала по ньому, намагаючись протерти його й зазирнути всередину.

За вікном знову спалахнуло.

Блискавка розірвала небо, її світло відбилося в дзеркалі на стіні й розсипалося по кімнаті електричними відблисками. Один із них ковзнув просто по Ірині. У грудях кольнуло, вона здригнулася й ще сильніше стиснула край столу, аж до болю в нігтях.

У примарному сяйві грози на столі спалахнув холодний срібний блиск — великий старовинний хрест із вибитими на ньому чужими знаками. Серед них Ірина розгледіла лише один — павука з одним оком.

Цей знак щось ворухнув у її пам’яті, але думка, не встигнувши закріпитися, одразу ж згасла.

Напередодні чоловік приніс хрест із поваленої старої хати в селі. Колись там жила її прабаба — замкнута й самотня жінка, яка майже не виходила до людей. Під купою глини та поламаних, уже згнилих балок він знайшов його серед мотлоху — там, де раніше стояла піч.

Метал виблискував темними, затертими гранями. І їй здалося, що темне око павука на хресті блиснуло у відповідь.

Ірина не могла відірвати погляду від цього холодного ока й потягнулася до нього рукою. Щось невидиме вело її вперед, пригнічуючи волю.

Кінчики пальців торкнулися металу — і по тілу хвилею струму пробігло холодне, гостре відчуття. У серванті затремтіло скло, а чашки на блюдцях пронизливо задзвеніли. Голова пішла обертом, тіло заціпеніло, а з горла вирвався тваринний хрип — низький, схожий на гарчання.

Пальці затремтіли й скрутилися, мов лапи хижого птаха. Ірина міцно стиснула долонями важкий хрест і подивилася в дзеркало навпроти.

Протяжний свист пронісся стінами. Світ навколо здригнувся, а невидимий вихор підхопив її й поніс просто в дзеркальний відблиск на стіні.

Перед очима з’явилися старі дерев’яні двері — обшарпані, з глибокими тріщинами на дошках, почорнілими від часу. Вона потягнулася до холодної ручки…