Розділ 6. Осінні листи

Осінь уже впевнено ступала по вулицях Ардолії, залишаючи за собою шурхіт листя та запах дощу. Тіанор любив цей час — він нагадував йому про затишок, тишу, теплий чай і старі записи, які можна перечитувати годинами. Але цього року щось змінилося: у його думках постійно з’являлося ім’я — Лея.

Вони почали бачитися майже щодня. І хоча привід був цілком робочий — аналіз старих листів, що, можливо, стосувалися міських архівів, — все це перетворилося на справжній привід для зустрічей.

Одного дня, коли небо було схоже на сиве скло, а з дерев спадали важкі, блискучі краплини, Лея прийшла до його маленького будинку з білими віконницями. У руках — старовинна коробка з написом:

— “Для тих, хто не забуває.”

— Це жарт? — усміхнувся Тіанор, відчиняючи їй двері.

— Не зовсім. Я знайшла її біля старої алеї. Вона була загорнута в листя, ніби чекала, щоб її відкрили.

Вони поставили коробку на стіл. Усередині лежали кілька листів — пожовтілих, із чітким, акуратним почерком. Перший починався словами:

 “Якщо ти читаєш це восени, знай — я ще поруч. Не шукай мене в минулому, бо я живу в кожній тіні листопаду.”

Лея зітхнула:

— Це не просто слова. Вони схожі на послання, що повторюється крізь роки.

— Імовірно, історія кохання, — припустив Тіанор, — або спроба когось залишити пам’ять.

Вони перечитували листи, мовчки усміхаючись. У кожному рядку було щось ніжне, чисте — ніби автор хотів, щоб світ залишався добрішим, навіть коли його самого вже немає.

Після цього вечора Лея залишалася ще довше. Вони пили чай з корицею, сміялися з дрібниць, розмовляли про майбутнє.

— Ти помітив, — тихо сказала вона, — що ці листи не про втрату, а про повернення?

— Може, саме тому вони з’явилися саме тепер, — відповів він. — Щоб нагадати нам: ніщо не минає дарма.

Знадвору долітав шурхіт — ніби хтось невидимий прогулювався під вікнами, залишаючи за собою тихий подих листя. І Тіанор уперше відчув, що “тіні листопаду” — це не привиди минулого, а ті, хто допомагають нам знайти себе в теперішньому.

Він подивився на Лею — у її погляді блищали відблиски свічки, і йому здалося, що саме в цю мить він зрозумів, чому всі найважливіші історії починаються восени.