**Розділ 6. Крига Під Ногами**

Сірість. Все навколо було сірим.Сіре небо, сірі стіни лікарняної палати, сірий одяг медсестер. Навіть мій власний світ, здавалося, втратив усі кольори, залишивши лише відтінки невизначеності та болю. Я лежав тут, підключений до трубок, які нагадували про мій майже фатальний вечір.Вечір, який змінив усе.

Вони запитували. Багато.Поліція, Шейд Вейлдмонд – цей дивний чоловік з проникливим поглядом, який, здавалося, бачив більше, ніж хотілося б показувати. Але я мовчав. Як я міг їм пояснити?Як я міг вимовити вголос те, що гризло мене зсередини, що зруйнувало мій світ ще до того, як я впав на підлогу?

Ларі. Моїй Ларі. Слова"колишня дружина" звучали так гірко, так порожньо.Ми розлучилися.Пів року тому.Це було не рішення, а радше вимушене відступлення. Я кохав її.Більше, ніж міг собі уявити. Навіть зараз, лежачи тут, я відчував цей біль, цю порожнечу.

Коли ми ще були разом, вона просила про допомогу. Її мати. Операція.Я хотів допомогти. Я намагався. Робив усе, що міг. Але вона... вона постійно кудись бігала. Таємничі зустрічі, тихі розмови по телефону, коли вона відходила в іншу кімнату. Кожен раз, коли я запитував, вона відверталася, казала, що це "неважливо",або "просто робота".Але я бачив.Я відчував.

Її очі, коли вона говорила по телефону, були не такими, як зазвичай. Не ті, які дивилися на мене з ніжністю. У них була таємниця. Небезпечна таємниця. І тоді я почав думати.Ці зустрічі… ці телефонні розмови… Це була зрада? Чи не так? Я, чоловік, який її кохав, який готовий був віддати все, щоб її матері стало краще, бачив, як вона йде в тінь. І я… я не міг цього витримати.

Ці місяці перед розлученням були тортурами. Вагання. Біль. Я намагався зрозуміти. Шукав відповіді. Можливо, я сам собі їх вигадав. Можливо, я був надто підозріливим. Але кожен раз, коли вона відверталася від мене, коли її очі ховали правду, я бачив лише одне. Я бачив, що вона обирає когось іншого. Що вона йде від мене.

Я думав, що це вона. Та, хто мав бути зі мною. Та, хто мала б бути моєю опорою. І ось, я впав. Ледь не помер. А вона… вона, здається, навіть не надто переймалася. Так, вона була там, офіціанткою. Навіть подавала мені той келих. Чи знала вона? Чи це був її спосіб? Спосіб покарати мене? Або... позбутися мене?

Але потім, коли я вже майже змирився з цією думкою, почув від свого батька… щось про вагітність. Вагітність Лари. Це було неможливо. Ми розлучилися. Ми не… Ми не були близькі останнім часом. Це означало, що… що вона не зраджувала мені. Вона була вагітна. Від мене. І я… я звинувачував її. Я вигнав її. Я зруйнував усе, що було між нами, через власні помилкові підозри.

І тепер вона тут. Колишня дружина, яка, як я думав, зрадила мене, а насправді чекала дитину від мене. Лежить десь, ховається, можливо, боїться. А я… я не можу нічого зробити. Я прив'язаний до цього ліжка, до цих трубок. Прив'язаний до свого власного страху, до своєї власної нездатності бачити правду.

Ця справа… вона глибша, ніж здавалося. Рукописи. Отруєння. Лілі. Стелла. І Лара. Моя Лара. Я змусив її страждати. Я змусив її піти. А тепер… тепер я не знаю, чи можу її врятувати. Чи зможу я коли-небудь отримати прощення? Чи зможу я коли-небудь повернути колір у своє життя?

Я заплющив очі. Сірість навколо поглинала мене. Але десь, глибоко всередині, зароджувалося крихітне зернятко рішучості. Я мав дізнатися правду. Заради неї. І заради себе.