**Розділ 4. По той бік Дзеркала**

Я стояла біля вікна, за яким сіявся дощ, розмиваючи контури сірих будинків. Кожен крапля, що вдарялася об скло, відлунювала в моїй душі, наче нагадуючи про кожен неправильний крок, який я зробила. Пальці мимоволі торкнулися живота. Мить, коли я зрозуміла, що чекаю дитину, мала б стати найщасливішою. Але для мене вона стала початком кошмару.

Коли я вперше зустріла Сема, він здавався… ні, він не здавався. Він був тим, хто він є: темний, привабливий, небезпечний. Він ніколи не приховував своєї сутності. А я, дурна, наївна, чи то піддалася чарам, чи то шукала чогось, чого сама не розуміла, опинилася в його пастці. А потім він дізнався. Про мене. Про Лару. Про мою вагітність, яка, як виявилося, була зовсім не моя, а Лари. І він побачив у цьому можливість. Можливість отримати те, чого він так прагнув – гроші.

"Ти маєш допомогти Ларі," – сказав він мені тоді, його голос був тихим, але від нього віяло холодом, що пробирав до кісток. – "Їй потрібні гроші. Великі гроші. А ти... ти мені допоможеш їх здобути. Або ж... твоя подружка та її дитина... ну, ти розумієш."

Я розуміла. Його погрози не були порожніми словами. Я знала, на що він здатен. І тому, коли він запропонував план – рукописи Шанель. Ті самі, які Лілі мала представляти. Моя сестра. Моя близнячка. Моє друге "я", яке я так бездумно підставила.

Просити Стеллу замінити мене було не злим наміром. Це був відчай. Я знала, що її важко відрізнити від мене. Вона б допомогла, вона б впоралася. Я сподівалася, що це лише допоможе мені виграти час. Час, щоб знайти інший вихід. Але… все пішло не так. Рукописи зникли. Ведучий отруєний. А Стелла... моя сестра, яка не підозрювала нічого, опинилася в центрі цієї жахливої історії.

Лара. Моя дорога Лара. Вона була вагітна. І Сема це влаштовувало. Він використовував її, так само, як використовував мене. Він казав, що хоче грошей для операції її бабусі. Я знала, що це лише частина правди. Його головна мета – гроші, щоб замести сліди, або просто збагатитися. Я намагалася поговорити з ним, переконати його, що це неправильно. Але він лише посміхнувся.

"Ти ж не хочеш, щоб твоя подружка втратила дитину, правда?" – питав він, а його очі палали небезпечним вогнем. – "Ти ж не хочеш, щоб її викинули з дому, де вона працювала, і вона залишилася ні з чим? Ти ж не хочеш, щоб твоя сестра, Стелла, була втягнута в це ще глибше?"

І я знову піддалася. Вночі, коли місто спало, я прокралася на захід. Мені потрібно було... щось зробити. Не вкрасти. А, можливо, повернути. Або хоча б знайти когось, хто міг би допомогти. Я бачила, як хтось підходив до Рафаеля. Я бачила, як той чоловік, про якого згадувала Лара, дражнив її. А потім... потім все сталося.

Я не труїла Рафаеля. Я не крала рукописи. Я лише намагалася врятувати тих, кого люблю. Лару. Її дитину. Сестру. Але чим більше я намагалася допомогти, тим глибше занурювалася в цю трясовину.

Зараз мені потрібно було діяти. Сема потрібно було зупинити. Він був небезпечний. Він не зупиниться. Мені потрібно було знайти спосіб захистити Лару. Можливо, я мала зв'язатися з Шейдом. Але як? Як пояснити йому все, не видавши себе, і не наразивши на ще більшу небезпеку?

Я знову подивилася на дощ. Він здавався таким безжальним. Як і життя, яке я намагалася контролювати, але яке вислизало з моїх рук, мов мокрі листя. Я мала зробити вибір. І цей вибір мав бути швидким.