Глава 31: Уявна перевага.

Салем знову зробив поривчастий крок уперед, але Еріон швидко простягнув руку, твердо зупинивши його. Їхні очі зустрілися, і в погляді Еріона читалася непохитність і рішучість.

— Салеме, не роби дурниць, — сказав він низьким, спокійним голосом, який проте звучав владно. — Я розумію, наскільки це важливо для тебе. Але якщо ти кинешся вперед, усе буде втрачено.

Салем глибоко вдихнув, його груди тяжко здіймалися. Він стиснув зуби, а в його очах бурхливо змішувалися лють і розпач.

— Це моя сестра, Еріоне, — прошепотів він, намагаючись стримати хвилю емоцій, яка захоплювала його. — Я не можу просто стояти й дивитися, як вона страждає.

— І ти не будеш, — твердо відповів Еріон, нахиляючись ближче, щоб говорити прямо в очі Салему. — Але зараз ти маєш довіритися мені. Якщо ми втратимо контроль, король переможе. А я не дозволю цьому статися.

Салем затримав погляд на Еріоні, його кулаки поступово розтискалися, і він нарешті кивнув. Здавалося, слова друга трохи його заспокоїли, але напруга все ще не залишала його тіла.

Еріон, залишаючи руку на плечі Салема, перевів погляд на короля Аргаліону. Його обличчя залишалося холодним і незворушним, але всередині він уже складав план. Його увага на мить опустилася вниз, до його поясу. Погляд зупинився на мішечку, що був закріплений на ремені. Він пам’ятав, що лежало всередині, — кільце Тіней, яке він отримав ще в битві з Алесаром. Воно чекало свого часу, мовчазне і непримітне, але тепер Еріон відчув, що момент настав.

Він легенько доторкнувся до мішечка пальцями, ніби перевіряючи, чи все ще воно там. Холод металу пробивався крізь тканину, нагадуючи про його силу.

— Здається, настав час, — тихо сказав Еріон, його голос звучав так, що лише Салем і найближчі до нього могли почути.

Салем зрозумів, що Еріон щось задумав, але залишався мовчазним, стримуючи свої емоції. У цю мить між ними встановилася мовчазна угода: Еріон діятиме, а Салем утримається, щоб не порушити хитку рівновагу ситуації.

Король Аргаліону стояв мовчки, спостерігаючи за їхньою реакцією, із задоволенням відзначаючи напруження в їхніх рядах. Але він не здогадувався, що в цьому напруженні вже починало формуватися щось більше — план, який міг змінити розклад сил.

Еріон випростався, відпустив плече Салема і зробив крок уперед. Його спокійний, але впевнений голос прозвучав гучно, перекриваючи шум вітру і легкий шелест листя.

— Немає змісту щось приховувати, — почав він, дивлячись прямо в очі королю Аргаліону. — Ви маєте важіль впливу, і це очевидно. Ви впевнені у своїй перевазі. Але скажіть мені, — додав він, і на його губах з’явилася ледь помітна посмішка, — чи прорахували ви всі варіанти?

Король застиг на місці, його погляд похолоднів. Він не очікував такої нахабності, особливо від Еріона, який, на його думку, мав би бути загнаний у кут. Обставини були явно на його боці: чисельна перевага його війська, Аліна як заручниця, і, найголовніше, його впевненість у власному контролі ситуації.

— Ти впевнений у своїх словах? — повільно сказав король, зробивши півкроку вперед. Його голос звучав холодно і владно, але в ньому вже можна було почути натяк на цікавість. — У мене достатньо людей, щоб стерти вас із лиця землі. І заручниця, яка для когось із вас, — його очі мигнули в бік Салема, — значить дуже багато. Тож, скажіть, що може піти не за моїм планом?

Еріон лише трохи нахилив голову, його посмішка стала ширшою.

— Ви дійсно думаєте, що це так просто? — перепитав він, повільно наближаючись до короля, його голос був рівним, але в ньому відчувалася криця. — Ви маєте чисельну перевагу, це правда. І ви вміло використовуєте наші слабкості, змушуючи нас діяти обережно. Але дозвольте запитати вас: чи готові ви пожертвувати всім?

Король примружився, його обличчя залишалося непроникним, але в очах заграв ледь помітний відтінок обережності. Еріон зупинився за кілька кроків від нього, його голос став тихішим, але кожне слово пронизувало повітря, мов гостре лезо.

— Вашими людьми, вашим життям, — продовжив він. — Заради примарної надії отримати те, що ніколи не належатиме вам.

Мовчанка, що впала між ними, була настільки напруженою, що здавалося, навіть вітер затих. Погляд Еріона залишався холодним і впевненим, ніби він уже виграв цю партію. Король, хоча й був упевнений у своїй перевазі, на мить замовк. Його самовпевненість похитнулася, коли він зіштовхнувся з таким спокоєм і викликом.

Салем, Райнар і Елрік стояли позаду, кожен напружено спостерігав за тим, що відбувається. Навіть солдати короля, які щойно виглядали непохитно, тепер почали обмінюватися поглядами, відчуваючи, як ситуація змінюється.

Король, не бажаючи втратити обличчя, зробив крок уперед, його голос знову став гучним і владним.

— Ти не в тій позиції, щоб ставити умови, — сказав він. — Але я слухаю.

Еріон на мить затримав погляд на королі Аргаліону, який стояв перед ним із самовпевненою посмішкою, впевнений у власній перевазі. Але замість того, щоб одразу відповісти, Еріон відступив у думки, ніби заглиблюючись у щось значно глибше, ніж поточна ситуація.

Він задумався: чи варто взагалі вести переговори з такою людиною, як король? Греор був уособленням усього, що дратувало Еріона в людях, які жадали влади. Його амбіції були наче ненажерливий звір, який готовий пожерти все на своєму шляху. Це прагнення не мало меж, і, що найгірше, воно спрямовувалося не на благо інших, а лише на зміцнення власного трону. Еріон відчував, як ця думка пробуджує в ньому нові почуття, які раніше були йому невідомі.