Глава 27: Валеонський провідник.

Зібравшись у залі, всі стояли в повній готовності до подорожі, що чекала на них попереду. Райнар і Елрік перевіряли своє спорядження, Салем підкидав у руках невеликий ніж, ніби відганяючи залишки ранкової сонливості. Еріон стояв поруч із Ксарієм, Ареною і Мелірою, обмірковуючи їхню останню розмову.

— Валеонський гірський масив — місце, де легко заблукати навіть тим, хто добре знає ці землі, — сказав Ксарій, дивлячись на карту, яку він розгорнув перед собою. — Старі дороги давно зникли під камінням і лісом, а магічні бар’єри й пастки можуть ускладнити пошук. Вам знадобиться провідник, той, хто зможе орієнтуватися навіть у найгірших умовах.

— Провідник? — перепитав Райнар, зводячи брови. — Це ти про місцевих чи про когось більш… специфічного?

Арена відповіла, її голос був спокійним, але твердо впевненим:

— Є кілька людей, які можуть пройти через ці землі.

Еріон схрестив руки на грудях, зосереджено слухаючи. Потім він перевів погляд на Меліру, яка стояла поруч, мовчазна, але уважна.

— Є хоч якісь деталі? Як нам їх знайти? — запитав він, дивлячись на неї.

Меліра кивнула.

— Вам потрібно буде запитати у місцевих. Останнє, що я чула, що такий провідник є у Долмарісі.

Еріон задумливо кивнув, а потім перевів погляд на своїх супутників.

— Добре. Звучить як план. Ми вирушаємо негайно.

Група зібрала свої речі, і через кілька хвилин усі стояли біля виходу зі святилища. Кам’яні стіни, які захищали їх, тепер залишалися позаду. Тіні, які спостерігали за ними весь цей час, залишалися нерухомими, але їхня присутність відчувалася майже фізично.

Перед тим як покинути святилище, Еріон зупинився на мить, повернувшись до Меліри. Вона стояла осторонь, її обличчя залишалося незворушним, але її срібні очі видали більше, ніж вона хотіла показати. Їхні погляди перетнулися — у її очах блищало щось грайливе, але водночас тривожне, а в погляді Еріона була змішаність рішучості й невизначеності.

Меліра ледь помітно усміхнулася, але нічого не сказала. Еріон також не промовив жодного слова, лише коротко кивнув, ніби запевняючи її в чомусь невисловленому.

— Йдемо, — сказав він нарешті, звертаючись до групи.

Вони вийшли з прохолодної темряви святилища на сліпуче сонце, що вже піднялося над горизонтом. Ліс, який його оточував, здавався тихим і мирним, але відчуття небезпеки було майже відчутне в повітрі. Не встигли вони зробити кілька кроків, як на їхньому шляху з’явилася група з п’яти людей, явно озброєних і готових до будь-яких несподіванок. Їхні обладунки були різношерстими, а на обличчях грали насторожені посмішки. Один із них, високий чоловік з густою чорною бородою і хитрим поглядом, виступив наперед і глянув на Еріона і його компанію.

— Доброго дня, подорожні, — промовив він з доброзичливою усмішкою, проте його очі видавали настороженість. — Ви теж тут по цікаві артефакти, чи не так? Сподіваюся, вам пощастило знайти щось вартісне?

Еріон і Райнар швидко обмінялися поглядами. Вони знали, що незнайомці не мали жодного уявлення про те, які артефакти знаходяться у них, але їхні питання могли бути небезпечними. Еріон вирішив зайняти стриману позицію.

— Ми натрапили лише на порожнє сховище, — відповів він спокійно. — Здається, все, що могло бути тут цінного, давно забрано. А ви, схоже, теж шукачі старовинних речей?

Чоловік кивнув, роздивляючись кожного з них із цікавістю.

— Так, ми йдемо за легендами, — відповів він, дивлячись на сховище за спинами Еріона. — А в цих місцях чутки ширяться швидко. Подейкують, тут можуть бути сховані артефакти, здатні давати неймовірну силу. От ми й вирішили перевірити, що тут можна знайти.

Салем, ховаючи іронічну посмішку, обережно додав:

— Часом легенди виявляються лише порожніми словами, а йти за ними — безглузда трата сил.

Чоловік усміхнувся, але в його очах заблищала підозра.

— Може й так, — відповів він, трохи нахиляючись до Салема, — але хіба ж не через такі пошуки ми, шукачі, живемо? Розказуйте, що вам вдалося знайти.

Елрік, відчуваючи напруження, відповів, зберігаючи спокій:

— Як ми й сказали, нічого цікавого. Лише порожні стіни та деякі стародавні написи. Але якщо ви любите розгадувати загадки минулого, то, можливо, вам вдасться знайти більше, ніж нам.

Чоловік прищурився, але зрештою кивнув, ніби прийняв відповідь. Він окинув компанію останнім пильним поглядом і відступив назад, жестом закликаючи своїх товаришів відступити.

— Що ж, не будемо вам заважати, — сказав він, та не відводив очей від Еріона і Райнара. — Ми ще, можливо, перетнемося. Удачі в пошуках.

Після цього чоловік із своїми супутниками рушив убік, спостерігаючи за відходом компанії і не відводячи насторожених поглядів, ніби намагався впіймати найменшу брехню.

Раптом Еріон розвернувся і гукнув чоловіка. – Ей, шукачу, можливо ти знаєш щось про Валеонський гірський масив?

Чоловік зупинився і повільно обернувся, його обличчя вкрилося легким відтінком цікавості. З-під густої бороди з’явилася злегка хитра усмішка, і він кивнув, ніби зважуючи, чи варто ділитися інформацією.