Глава 26: Перервана мить.

Наступного ранку Еріон прокинувся напрочуд бадьорим і відпочилим. Сон зняв усю втому, що накопичилася за останні дні, і тепер його тіло було сповнене сил, а думки — ясністю. Він повільно підвівся, вдихнувши прохолодне, наповнене слабким ароматом деревини повітря.

Окинувши поглядом кімнату, Еріон помітив, що тут усе виглядало ідеально чисто. Жодних слідів учорашніх посиденьок із друзями не було — ні порожніх пляшок, ні розкиданих стільців. Камін мерехтів спокійним синюватим світлом, ніби й не був свідком веселощів попередньої ночі.

Друзів у кімнаті теж не було. "Мабуть, вони пішли до своїх кімнат," — подумав Еріон, легко всміхнувшись. Він раптом згадав про те, що мав намір поговорити з Мелірою, і його думки знову повернулися до того, що сталося напередодні.

Швидко одягнувшись, він підійшов до центру кімнати, де темрява у кутках здавалася густішою. Її рух був майже непомітний, але він відчував її присутність.

— Меліра, — вимовив він спокійно, але голосно, впевнений, що вона почує.

Темрява в кутах кімнати затремтіла, наче щось ворухнулося всередині. Через мить вона розділилася, і з неї з’явилася постать. Меліра вийшла з тіней так легко і невимушено, ніби завжди була поруч. Її срібне волосся сяяло в світлі, а очі спокійно дивилися на Еріона.

— Володарю, — сказала вона м’яким голосом, схиливши голову у легкому поклоні. — Ти кличеш мене, і я тут. Що трапилося?

Еріон трохи ніяково потер потилицю. Він усе ще не звик до її формальності, але глибоко вдихнув і кивнув.

— Я хотів поговорити з тобою, — сказав він, його голос був твердим, але доброзичливим. — Про тебе… про святилище, про все це. У мене багато запитань, і я сподіваюся, ти допоможеш мені зрозуміти.

Меліра ледь усміхнулася, її погляд тепер був уважним і трохи грайливим.

— Я відповім на всі твої запитання, — сказала вона. — Ти вирішив поговорити зараз чи хочеш зробити це трохи пізніше?

Еріон подумав на мить, потім злегка нахилив голову.

— Зараз. Якщо ти маєш час.

Меліра кивнула, її посмішка стала теплішою.

— Тоді скажи, що ти хочеш знати, Еріоне.

Еріон уважно дивився на Меліру, збираючи думки. Вона стояла перед ним спокійна, витончена, ніби втілення самої темряви, що тепер підкорялася йому. Нарешті, він вирішив почати із запитань, які найбільше його цікавили.

— Меліро, — почав він, його голос звучав спокійно, але впевнено, — після ритуалу я відчуваю зміни. Сили, що мені дали, і те, як тіні реагують на мої команди. Але я досі не до кінця розумію, що саме я отримав, ставши Суддею темряви. Що це означає насправді? Які в мене тепер обов’язки? І що я можу робити?

Меліра на мить задумалася, її срібні очі зблиснули, і вона відповіла, голосом, сповненим поваги:

— Ти отримав владу над темрявою, Еріоне. Тепер усе, що підкоряється їй, — у твоєму розпорядженні. Тіні — це не лише фізичні створіння, які ти бачив у святилищі. Це частина самого світу темряви: їхнє завдання — бути твоїми очима, руками й навіть зброєю. Вони захищатимуть тебе, виконуватимуть твої накази й шукатимуть те, що ти їм вкажеш.

Вона зробила крок уперед, її постава випромінювала впевненість.

— Як Суддя темряви, ти маєш право вирішувати долі тих, хто потрапляє під твою юрисдикцію. Люди, душі, тіні — усі вони тепер під твоїм судом. Ти можеш прощати або карати, але кожне твоє рішення впливає на рівновагу світу.

Еріон слухав, зберігаючи спокійний вираз обличчя, хоча в його голові вирували думки.

— А які межі цієї влади? — запитав він. — Що я можу наказати? Чи є щось, що вони не можуть виконати?

Меліра злегка нахилила голову, її голос залишався рівним:

— Темрява не знає меж у своїй природі, але вона має свої закони. Тіні можуть виконати майже все, що ти накажеш, але вони не втручаються у світло, якщо це не стосується твоїх безпосередніх рішень. Вони не творять життя і не знищують його просто так. Ти можеш використати їх для збору інформації, захисту чи атак, але їхня природа завжди залишатиметься прив’язаною до темряви.

Вона на мить зупинилася, потім додала:

— Твої обов’язки, як Судді, — це підтримувати баланс. Темрява ніколи не була лише руйнівною силою, як думає більшість. Вона є частиною світу, як і світло. Твоє завдання — вирішувати, де й коли потрібна дія темряви. Ти маєш силу, але водночас і відповідальність не допустити, щоб ця сила вийшла з-під контролю.

Еріон мовчав кілька секунд, обдумуючи її слова.

— А хто саме тепер підкоряється мені? — нарешті запитав він.

Меліра злегка всміхнулася.

— Тіні — твій основний інструмент і захист. Але також є ті, хто віддав себе темряві повністю, як ми. Я, Арена, Ксарій і всі ті, хто колись служив попереднім Суддям, тепер вірні тобі. Ми — твої слуги, твої радники й твої союзники. Але ми також здатні діяти самостійно, якщо ти даси такий наказ.

Еріон вдивлявся в її срібні очі, намагаючись зрозуміти всю глибину сказаного.

— Тобто, тепер я не лише володар темряви, але й її суддя? І якщо я зроблю помилку, це вплине на все, що пов’язане з темрявою? — запитав він, трохи хмурячись.