Глава 23: Святилище.

Місячне світло ледь пробивалося крізь густі крони дерев, коли одна з постатей, що стояла попереду, зробила ще один крок уперед. Її рухи були плавними, майже надприродними. Вона розкрила руки в жесті, який був одночасно запрошенням і знаком поваги.

— Володарю, — звернулася вона до Еріона, але тепер її слова адресувалися всій групі, — ви маєте запитання. А ми — відповіді. Проте це не місце для розмов. Пройдімо до святилища, де темрява оберігає істини, які вам належать.

Еріон не поспішаючи зробив крок уперед, його погляд був пильним, а голос — холодним і рівним.

— Перш ніж ми підемо, мені потрібно знати, з ким я маю справу, — сказав він, стискаючи руків’я Тінеріза. — Хто ви такі? Що ви собою являєте?

Постать, що стояла попереду, ледь нахилила голову, немов визнаючи правомірність його питання. Її голос прозвучав глибоко, наче виходив із самих тіней, що оточували їх.

— Ми — ті, хто присвятив себе темряві, — почала вона. — Ті, хто служить Суддям темряви і зберігає рівновагу між світлом і тінню. Поклоняючись їй століттями, ми стали більше, ніж просто її слуги. Ми стали її частиною.

Еріон нахмурився, його погляд зупинився на туманних обрисах постатей. Тіні здавалося ковзали по їхніх тілах, ніколи не відкриваючи жодної деталі.

— Частиною? — перепитав він. — Що це означає? Чому я не можу побачити вашого справжнього вигляду?

Постать зробила крок ближче, її фігура на мить здавалася більш реальною, але одразу ж розчинилася у темряві.

— Лише Суддям темряви дозволено бачити наш істинний вигляд, — пояснила вона. — Для інших ми залишаємося тінями, такими, якими нас створила сама темрява. Це не вибір, а результат нашого служіння. Ми більше не живі, але й не мертві. Ми — слуги і носії її волі.

Тиша на мить поглинула їх. Салем, який стояв позаду Еріона, тихо прошепотів:

— Чудово… Ще одна загадка, яку варто розгадати.

Еріон, ігноруючи його сарказм, зосередився на постаті, його голос прозвучав рішуче:

— Добре. Якщо це все, що ви можете сказати, я прийму це за правду. Але пам’ятайте, що ваше служіння мені не гарантує довіри. Поки що.

Постать кивнула, і її руки знову розкрилися в запрошенні.

— У святилищі ти знайдеш більше відповідей, володарю. Лише там темрява розкриє свої таємниці.

Еріон пильно вдивлявся в загадкову постать, його рука все ще стискала Тінеріз. Він мовчки перевів погляд на своїх супутників. Салем, обтрусивши пил із одягу, підвівся з землі, його голос звучав трохи саркастично, але без підозри:

— Мені це подобається. Ніяких таємничих натяків на пастки. Просто істини, які нам ще потрібно заслужити. Чудовий вибір.

Райнар лише знизав плечима, подивившись на Еріона:

— Якщо це наш шлях — то йдемо. Усе одно дороги назад немає.

Еріон кивнув і, хоча його рухи залишалися обережними, меч він трохи опустив. Зробивши кілька кроків уперед, він глянув на постаті, що чекали.

— Ми підемо за вами, — промовив він рівним тоном. — Але якщо це все ж обман, ви про це пошкодуєте.

Фігура, що говорила, злегка схилила голову, а її супутники зробили крок назад, звільняючи дорогу. Вона підняла руку, вказуючи напрямок, і група рушила вперед, заглиблюючись у густий ліс.

Тиша, яка супроводжувала їх шлях, була глибокою, але не гнітючою. Лише звуки їхніх кроків ламали спокій ночі, поки слабке світіння Тінеріза несло перед ними примарне сріблясте світло. Еріон ішов попереду, його увага була розділена між тінями попереду і власними думками.

— Елріку, — раптом порушив тишу він, не повертаючи голови. Його голос був спокійним, але в ньому відчувалася прихована напруга. — Ти впевнений, що нічого не хочеш мені розповісти?

Елрік, який ішов трохи позаду, лише зітхнув. Його погляд був спрямований на ліс перед собою, і в куточках губ з’явилася легка усмішка.

— Це може почекати, — відповів він, не збиваючи кроку. — Я розповім усе, коли настане час. Ти отримаєш відповіді на всі свої запитання. Але не зараз.

Еріон на мить затримав погляд на Елріку, але потім лише кивнув. У його грудях росло невідоме відчуття — не підозра, а скоріше тривожне очікування.

Ліс раптом закінчився, відкриваючи перед ними величну картину. Величезна скеля, що здіймалася вгору, мов природна фортеця, ховалася в темряві, але її обриси були видні завдяки слабкому сяйву, що виходило від входу. Арковий портал, прикрашений стародавніми символами, світився м'яким сріблястим світлом, ніби запрошуючи їх увійти.

— Святилище, — тихо промовила одна з постатей, жестом запрошуючи всіх підійти ближче. — Тут ви знайдете те, що шукаєте.

Еріон на мить затримався біля входу, уважно вдивляючись у вирізьблені символи. Вони здавалися знайомими, хоча він не міг пригадати, де міг їх бачити. Тінеріз у його руці завібрував сильніше, і це змусило його зробити крок уперед. Райнар і Салем, хоч і трохи вагалися, пішли за ним. Елрік, що зберігав мовчання, увійшов останнім.

Всередині панувала дивна атмосфера. Великий зал, висічений у скелі, був заповнений м’яким світлом, яке не мало очевидного джерела. Стелі були височезними, вкритими ще більш загадковими символами, що перепліталися у складні візерунки. Повітря було прохолодним, але не ворожим.