Глава 15: Ніч у Тарударі.

Вони рухались кам’яними коридорами склепу, освітленими тьмяним світлом факелів, що відкидало довгі тіні на стіни. Еріон озирнувся на Райнара, пригадуючи їхню розмову з привидом, і вирішив поставити запитання, яке непокоїло його з того моменту.

— Райнаре, — порушив він тишу, — яке ім’я тобі назвав твій артефакт?

Райнар на мить зупинився, обернувшись до Еріона, а в його погляді з’явилася глибина, наче він зважував, чи варто ділитися цією інформацією.

— Амулет назвався "Шадаргрімом", — відповів Райнар, його голос луною відгукнувся в коридорі. — Воно ніби визначає суть амулета і його роль у цій грі. Неначе він хоче, щоб я зрозумів щось важливе про себе і про силу, що криється в ньому.

Еріон вдумливо кивнув, міркуючи над почутим.

— Тінеріз і Шадаргрім, — тихо промовив він, відчуваючи певний зв’язок між цими іменами. — Можливо, кожен артефакт володіє своїм призначенням, і ми з тобою лише його носії.

Райнар ледь помітно усміхнувся, хоча в його очах жевріла тривога.

— Схоже, що нас обрали не просто так, — погодився він.

Еріон на мить занурився в свої думки, розуміючи, що їхня подорож лише починається, і що на шляху до об’єднання артефактів на них чекає щось більше, ніж вони могли собі уявити.

— Ззовні на мене чекають дві людини. – Повідомив Райнару Еріон. — Попереджаю, аби ти не подумав зайвого.

— Зрозумів, — відповів він, поглянувши на Еріона. — Чи можна довіряти тим, хто нас чекає?

Еріон швидко оцінив ситуацію, обдумуючи відповідь. Салем, безсумнівно, був його давнім товаришем, проте Елрік, хоч і не становив прямої загрози, залишався невідомим фактором.

— Вони не вороги, але краще уникати зайвих підозр, — нарешті сказав Еріон. — Салем — мій старий, можна сказати друг, йому можна довіряти. А от Елрік — учений, шукач знань, який, можливо, виявився втягнутим у більше, ніж він міг передбачити. Він корисний, але іноді надміру допитливий.

Райнар кивнув, сприймаючи слова Еріона з розумінням і, здається, прийняв це як частину необхідної обережності.

— Тоді я обіцяю триматися обережно, — відповів він, зосереджено поглянувши вперед. — Принаймні до того моменту, коли побачу, чи варто їхнім словам довіряти.

Вони продовжили свій шлях коридором, який поступово ставав ширшим і вивів їх до виходу, де природне світло ледь пробивалося крізь отвір. На пагорбі зовні вже чекали Салем і Елрік, які з цікавістю вдивлялися у темний вхід. Коли вони побачили, що Еріон вийшов із новим супутником, на обличчі Салема відбилося полегшення, а Елрік з цікавістю підняв погляд, оцінюючи прибулого.

— Здається, наш шлях усе цікавіший, — з легкою усмішкою зауважив Салем, наближаючись.

Еріон коротко кивнув, показуючи, що все під контролем.

— Це Райнар, наш новий союзник, — пояснив він, поглянувши на Елріка, щоб оцінити його реакцію.

Елрік трохи примружився, вивчаючи нову постать у їхній групі, але згодом привітно простягнув руку.

— Радий приєднанню, пане Райнаре, — сказав він, з легкою усмішкою, хоч у його очах промайнула нотка обережності.

Райнар кивнув, обмінявшись із ним коротким рукостисканням, приймаючи новий союз, хоча й не втрачаючи пильності.

Еріон, поглянувши на Салема та Елріка, запитав із легким зацікавленням, але в його погляді відчувалася підозра:

— Бачу, ви тут час не гаяли? Знайшли щось, що могло б нас зацікавити?

Салем кивнув, присівши біля своїх речей, і витягнув з кишені невеликий старовинний перстень з дивними символами.

— Вирішили трохи обстежити місцевість, поки чекали вас, — пояснив він. — Цей перстень лежав біля одного з каменів неподалік. Можливо, він пов'язаний із якимось місцевим ритуалом.

Елрік, уважно розглядаючи перстень, зауважив:

— Це більше, ніж здається. Подібні символи часто використовували для захисту або приховування важливих місць від чужих очей. Цілком ймовірно, що цей перстень — своєрідний ключ до чогось.

Еріон переглянувся з Райнаром, а тоді повернувся до Елріка з серйозним виразом обличчя.

— Елріку, ми вже зайшли досить далеко, — сказав він, не зводячи погляду з ученого. — І тепер я мушу знати: наскільки ми можемо тобі довіряти? Це більше, ніж просто подорож чи випадкова знахідка. Зараз ти — частина значно більшого.

Елрік трохи напружився, спіймавши гостроту в словах Еріона, але врешті кивнув.

— Я розумію. Знання — це моя мета, але я не шукаю ні влади, ні темних ритуалів, — відповів він щиро. — Якщо мені довірять це відкриття, я дотримаюся нашої угоди і допоможу в пошуках, наскільки зможу.

Еріон уважно вдивлявся в обличчя Елріка, помічаючи щирість у його словах. Здавалося, вчений був дійсно зацікавлений більше в знаннях, ніж у владі. Він нахилився ближче до Елріка, обираючи слова обережно, щоб дати вченому зрозуміти всю серйозність ситуації, але не розкривати зайвого.

— Послухай, Елріку, — почав він. — Ця подорож значно глибша, ніж просто пошук древніх руїн чи артефактів. Те, що ми шукаємо, — це не просто предмети історії. Це ключі, що відкривають двері до сил, які можуть як захистити, так і зруйнувати цілі королівства.