Глава 11: Розмова з Тінерізом.

Еріон глибоко зітхнув і обернувся до Салема.

— Хочу спробувати щось… інше, — сказав він, стискаючи Тінеріз у руках.

Салем кивнув, окинувши околицю обережним поглядом, готовий до будь-якої несподіванки. Тим часом Еріон, сівши трохи ближче до вогню, зосередився на мечі, намагаючись відчути зв’язок, який вони поділяли. Він глибоко вдихнув, відчуваючи, як зброя, здається, відгукується легким вібруванням у його руках.

— Тінеріз, — почав Еріон, напружуючи увагу, — я знаю, що ти щось знаєш. Ти відчував тіні навколо Архона, і ти бачив мої видіння. Скажи мені, що це було? Чи дійсно я можу здолати їх, як бачення мені показало?

На мить запанувала тиша. Потім із глибин свідомості Еріона почувся голос, прохолодний і безжальний, відлуння думок меча.

— Те, що ти бачив, не було мрією чи звичайною уявою. Це було… пробудженням частини моєї сутності, — відповів Тінеріз, його голос звучав низько і глухо. — Але це не просто сила, якою ти можеш скористатися без наслідків. Кожне знищене життя, кожна пролиття кров підсилює мене, але водночас забирає частину тебе.

Еріон відчув, як всередині нього прокотилася тривога.

— І все ж, ти відкрив мені шлях до тих тіней, — продовжив він. — Чому зараз? Що змінилося?

Тінеріз відповів повільно, наче зважуючи слова.

— Архон помилився, коли вважав, що може забрати мене від тебе. Я вибрав тебе не просто як носія, а як частину цієї гри, яка виходить за межі його розуміння. Твоє бажання контролю та сила волі роблять тебе здатним протистояти мені довше, ніж це вдавалося іншим.

Еріон, уважно слухаючи, задумався над цими словами. Він відчував, що Тінеріз — це щось живе й потужне, з власними цілями. Він глянув у темряву за межами вогнища, де Салем мовчки стояв на сторожі.

Еріон ще раз глянув на Тінеріза, відчуваючи, як його цікавість і тривога зливаються в єдине.

— Скажи, Тінерізе, яка твоя справжня мета? Чому ти тягнеш мене до цієї гри з артефактами?

Меч ніби вдихнув глибше, перш ніж відповісти, а його голос став майже ніжним, хоча і зберігав холодну байдужість.

— Моя суть притягується до інших артефактів, як світло до темряви. Ми всі створені з однієї сили, кожен артефакт є частиною великої мозаїки. І коли ми об’єднані, наша сила перетворюється на щось більше, ніж просто зброя чи інструмент. Це прагнення повернутися до єдиного джерела — давнього зв’язку, з якого нас розділили.

Еріон уважно слухав, відчуваючи, як його рука міцніше стискає руків’я.

— І що відбудеться, якщо ти з’єднаєшся з іншими артефактами? Що це означає для мене?

Тінеріз відповів, ніби не бажаючи розкривати всі карти:

— Це означатиме доступ до сили, про яку смертні навіть не здогадуються. Але з кожним об’єднанням ти віддаватимеш частину себе, підкоряючись єдиній волі. Ця воля — не моя і не твоя, а чогось значно старшого за нас обох. Той, хто володітиме нами всіма, стане не просто володарем, а частиною самої сутності темряви.

Еріон на мить замислився, збагнувши глибину і загрозу слів Тінеріза. Внутрішнє прагнення до сили раптом потьмяніло, затьмарене усвідомленням цієї страшної ціни.

— Ти хочеш, щоб я зібрав усі артефакти? Чи це просто твій спосіб контролювати мене?

Тінеріз промовчав, і, здавалось, на мить його вібрації ослабли, неначе меч задумався над відповіддю.

— Вибір завжди за тобою, — нарешті мовив він. — Але цей вибір, Еріоне, заведе тебе в глибини, з яких немає виходу.

Еріон мовчав кілька секунд, обдумуючи слова Тінеріза, а потім, майже пошепки, запитав:

— Тінерізе, ти багато бачив і знаєш більше, ніж я коли-небудь зможу зрозуміти. Що мені робити далі? Яким шляхом іти?

Меч відповів повільно, кожне слово спадало наче важка крапля.

— Ти вже на правильному шляху, Еріоне, навіть якщо сам цього ще не розумієш. Кожен крок, кожен ворог, якого ти здолав, лише наближає тебе до істини. Ти шукаєш союзників і знання, але пам’ятай, що серед тих, кого ти зустрінеш, не всі бажатимуть тобі добра. Артефакти — це не просто речі, а частинки великого задуму, що прагне завершення. Продовжуй шукати відповіді, але будь готовий до того, що вони можуть зруйнувати тебе.

Еріон відчув, як у нього по спині пробіг холод. Слова меча наче попереджали його про те, що вибір, який він зробить, може вплинути не тільки на нього, а й на всіх, хто його оточує.

— Ти кажеш, що я йду вірним шляхом. Але куди він веде? До влади? Чи до загибелі?

Тінеріз видав ледве чутний звук, схожий на легкий сміх.

— Усе залежить від твоєї волі. Сила, що лежить перед тобою, може дати тобі владу над тінями та над самим собою. Але втрата контролю веде до загибелі. Пам’ятай: я твій союзник лише доти, доки ти зможеш мене тримати. І якщо твоя рука ослабне, я знайду іншого, хто волітиме мене сильніше.

Еріон відвів погляд, відчуваючи тяжкість, яка впала на його плечі разом з цими словами.

— І все ж таки… чи варто продовжувати? — запитав він, майже сам до себе.

Тінеріз затих на мить, ніби розмірковуючи.