Глава 9: Руїни на сході.

Коли перші промені світанку пробилися крізь щілини у напівзруйнованих стінах складу, Еріон і Салем прокинулися. Обоє виглядали змученими, але хоча б кілька годин спокійного сну додали їм сили. Еріон сів, протираючи обличчя руками, і глянув на Салема, який обережно перевіряв свої поранення, наче переконувався, що ті більше не кривавлять.

- Що далі? — запитав Еріон, вдивляючись у втомлене обличчя Салема. Його голос був серйозним, але не напруженим, немов він уже прийняв неминучість чергового виклику.

Салем на мить замовк, погляд його відлетів у далечінь. Він підбирав слова, але Еріон бачив, як думки швидко перебирають усі можливі шляхи.

- Далі… — повільно почав Салем, ледь нахиляючись уперед. — Ми знаємо, що ті, хто на нас полює, не просто поодинокі фанатики. Вони організовані, навчені, і це лише початок. Наступного разу вони прийдуть більш підготовленими. Якщо ми хочемо вижити — мусимо зрозуміти, хто за цим стоїть.

- Розумно, — погодився Еріон, склавши руки на колінах. — Але як ми це зробимо? Звідки почати?

Салем глянув на нього, серйозно і майже співчутливо. - Ми повинні знайти інформаторів. Я б волів знати, на кого нам вартує чекати в цих руїнах.

Еріон на мить задумався, обводячи поглядом кімнату, де вони знайшли притулок. Його очі впали на кинджали й фібули, зняті з нападників, і в нього народилася ідея.

- Маємо ось що, — сказав він, киваючи в бік предметів. — Ці кинджали. Вони незвичайні, такі речі привернуть увагу. Ми можемо продати їх скупникам краденого. Якщо хтось із них упізнає ці леза чи символіку, то обов’язково відреагує.

Салем посміхнувся краєчком вуст. - Із цим ти добре подумав. Це дасть нам не тільки гроші, але й привід розговорити потрібних людей.

- І не лише кинджали, — додав Еріон, витягаючи одну з фібул у формі півмісяця. Він обережно прокрутив її в пальцях, спостерігаючи, як світло світанку блищить на чорній емалі. — Цей символ щось означає. Якщо це знак їхнього ордену чи братства, хтось його впізнає. А ми — це помітимо.

Салем знову кивнув, піднімаючись і поправляючи свій плащ. - Добре. Розпочнемо з того, що ти знаєш цих скупників краще за мене. Веди мене до того, з ким краще почати. Але пам’ятай: щойно вони щось відчують — ми можемо опинитися в ще більшій небезпеці.

Еріон усміхнувся ледь помітною посмішкою. - Салеме, небезпека — це вже наш супутник. До неї я звик більше, ніж до спокою.

Салем поправив плащ, коли вони залишили невеличкий склад, де провели ніч. Небо на сході вже наливалося світлом, а місто поступово оживало, зустрічаючи новий день.

- Є кілька скупників, яких я знаю особисто, — нарешті промовив Еріон, звертаючись до Салема. — Двоє з них торгують усім, що лише має хоч якусь вартість. А третій... він специфічний. Якщо хтось і може впізнати ці кинджали чи символи, то це буде він.

Салем кивнув, підтримуючи вибір. - Тоді почнемо з твоїх знайомих. Але будь обережним. Ті, хто володіє інформацією, часто знають більше, ніж кажуть.

Місто зустріло їх дзвоном ринку, що вже наповнився гомоном продавців і покупців. Перші двоє скупників, до яких вони звернулися, прийняли кинджали мовчки, не звертаючи уваги на їхню незвичну форму. Один із них навіть пожартував, що такі речі краще не залишати на виду, щоб не викликати зайвих запитань.

- Це просто рідкісні дрібнички, — байдуже сказав перший, перекладаючи кинжал із руки в руку, перш ніж покласти його в ящик зі зброєю.

Другий навіть не підняв погляду, відмахнувшись від будь-яких запитань. - Ціна — ось і вся розмова, — буркнув він, беручи клинок.

Салем поглянув на Еріона, коли вони прямували до третього скупника. - Мабуть, твій специфічний знайомий краще впорається, — зауважив він.

Магазин третього скупника стояв осторонь жвавого ринку, в тіні кількох старих будівель. Це місце завжди виглядало так, ніби час тут зупинився: пил, запах шкіри і металу, полиці, заставлені всім — від старовинних прикрас до іржавої зброї. Скупник, невисокий чоловік із гострими рисами обличчя і хитрим поглядом, привітав Еріона коротким кивком.

- Давно тебе не було, Еріоне, — сказав він, схрестивши руки. — Що маєш для мене цього разу?

Еріон без зайвих слів поклав на стіл один із кинджалів. Чоловік узяв його, підніс до світла і почав уважно розглядати. Його пальці, натреновані на роботі з рідкісними речами, ковзнули по руків’ю і лезу.

- Цікаво, — промовив він, але в голосі відчувалася обережність. — Хочеш почути мою думку?

- Саме за цим я і прийшов, — відповів Еріон, схрестивши руки на грудях.

Скупник покрутив кинджал у руках і, нарешті, сказав: "Це підробка."

- Підробка? — перепитав Еріон, удаючи здивування. — Але ж виглядає досить якісно.

- Так і є, — погодився скупник. — Але справжні клинки цього типу виготовлялися з чорного кварцу, а це обсидіан. Дивись, — він нахилив лезо, показуючи темні прожилки в металі. — Справжні клинки мали особливість: їхнє лезо ніби поглинало світло. Цей ефект тут відсутній.

Еріон нахмурився, вдаючи цікавість. - А ти бачив справжні?

Скупник хитро усміхнувся. - Багато років тому. Але ті, хто приносив подібні речі, завжди були… дуже обережними, навіть мовчазними. Це люди, які цінують таємниці понад усе.