Глава 8: Перерваний сон.

Еріон повільно йшов вулицями, заглибленими в нічну тишу. Місто вже спало, і лише рідкі перехожі, загорнуті у темні плащі, квапилися дістатися своїх домівок, не звертаючи уваги на самотню фігуру в каптурі. Тіні будинків здавалися глибшими, і кожен крок лунав у тиші, немов відлуння чогось значно більшого, що тепер висіло над ним.

Еріон осмислював почуте, відчуваючи, як пазли складаються в тривожну картину. Тінеріз не був просто мечем — це була сила, яка притягувала до себе не лише таємничих суддів і їхніх послідовників, а й давала можливість заглянути в темряву, що оточувала всі ці події.

Він поглянув на меч, що висів на поясі, і задумливо промовив:

- То ти вже був у руках інших господарів, а тепер розповідаєш мені все це. Чому? Чого ти насправді хочеш, Тінерізе?

На мить здалося, що меч не відповість, але потім у його свідомості знову пролунав той же відлунюючий голос.

- Мої наміри значно простіші, ніж ти думаєш, Еріоне, — відповів Тінеріз з ледь помітною насмішкою. — Я лише хочу, щоб ти не помер через свою дурість. Бо тоді доведеться знову шукати господаря.

Еріон ледь посміхнувся, крокуючи вузьким провулком.

- Звучить так, ніби ти прив'язався до мене. Не хвилюйся, залишитися без господаря я тобі не дам.

- О, яка щедрість з твого боку, — саркастично відповів меч. — Ти ж знаєш, що дотепер усі господарі думали так само. Але не кожен міг виконати свої обіцянки.

Еріон зупинився, сповнений цікавості, і, дивлячись на лезо, яке виблискувало у світлі блідої місячної доріжки, тихо сказав:

- Якщо ти вирішив поучати мене, міг би хоча б розповісти, чого мені уникати. Так би ми обидва були в безпеці.

- Це хороша пропозиція, — відповів Тінеріз, — але все, що тобі потрібно знати, — це не встрягати у справи, які тобі не під силу. Я люблю виклики, але волію не мати господаря, що носить мене, не розуміючи наслідків.

Еріон посміхнувся і, відчувши цю часточку сарказму та загадковості від меча, зрозумів, що, незважаючи на серйозність ситуації, ця іронічна розмова була чимось підбадьорливим. Продовжуючи свій шлях, він відчував, як не тільки приймає силу Тінеріза, а й починає розуміти, що їхній зв’язок — це не просто зброя і господар, а дещо значно складніше.

Салем підвівся з крісла, стримано зітхнувши. Він провів рукою по обличчю, стираючи залишки розгубленості, і його очі стали холодними й зосередженими. Сумнівів більше не залишалося — діяти треба негайно. Він швидко рушив до свого кабінету, маленького приміщення, що ховалося в тіні величезної кімнати. Тут, серед стосів старовинних записів, карт і сувоїв, зберігався його список — імена тих, хто вже довів свою відданість і вірність.

Список не лежав на видноті: Салем подбав про те, щоб його не могли знайти чужі очі. У кутку кімнати стояла важка шафа, прихована за ширмою. Він швидко відкрив її, відсунувши кілька старих сувоїв, і дістав невеликий металевий ящик із хитромудрим замком, що відкривався лише за певною послідовністю рухів.

Клацнувши замок, Салем підняв кришку і дістав тонкий, пожовклий аркуш. Імена на ньому були записані спеціальним кодом, зрозумілим лише йому одному. Він пробігся пальцем по списку, швидко обравши чотирьох людей. Це були його найкращі агенти — перевірені часом і неодноразово випробувані в складних завданнях. Ті, хто завжди виконував накази без зайвих питань.

Зашифрований список завжди був його гарантією безпеки. Навіть якщо хтось зміг би дістатися до нього, вони б не змогли зрозуміти, що саме означають ці символи. Але зараз він не турбувався про захист: цих людей він збирався залучити до небезпечної місії, і помилка могла коштувати їм усім життя.

Коли всі чотири імена були визначені, Салем відклав список назад до ящика, закрив замок і сховав його на місце. Він знав, що ця ніч буде важливою. Навіть найкращі агенти не були гарантією успіху, але інших варіантів не залишалося.

Вибрані люди були здивовані, коли Салем зібрав їх посеред ночі. Вони звикли до ризику і небезпеки, але щось у його очах цього разу змусило їх замовкнути ще до того, як він почав говорити.

Четверо постатей, мовчазні та пильні, стояли перед ним у тьмяному світлі, що ледь освітлювало кімнату. Їхні обличчя були незворушними, але в очах блищало неприховане зацікавлення.

Салем обвів їх поглядом, на мить затримуючись на кожному. Важкість моменту відчувалася в повітрі.

- У нас є справа, яка не терпить зволікань, — нарешті промовив він, вибираючи слова обережно, але впевнено. Його голос був низьким, спокійним, але сповненим прихованої загрози. — Вам потрібно знайти людей, які використовують фразу 'зі світла в тінь' або тих, хто може знати про них. Це можуть бути торговці рідкісними товарами, власники давніх книг чи ті, хто тримається осторонь і неохоче ділиться інформацією. Уважно стежте за їхніми словами, жестами, поведінкою. Ця фраза — не просто слова. Вона ключ до тих, хто володіє знаннями, які нам потрібні.

Він зробив паузу, даючи їм можливість усвідомити важливість завдання.

- Шукайте серед мандрівників, які нещодавно прибули до міста і в місцях, де збираються ті, хто уникає сонця і сторонніх поглядів. Якщо знайдете когось, хто може знати більше, повідомте мені негайно. Без самостійних дій.

Один із них, високий чоловік із пронизливим поглядом і шрамом через праву щоку, виступив уперед. Його голос був рівним і впевненим.