Глава 7: Книга володарів Лендорну

Єдине, що спало на думку Еріона, було знову звернутися до Салема. Той був у цій справі з самого початку, як права рука Моракса, і, можливо, знав більше, ніж давав зрозуміти. Якщо хтось у цьому місті мав відповіді на питання, які роздирали його свідомість, то це був Салем.

Ніч була холодною, і густий туман огортав вулиці, перетворюючи Лендорн на лабіринт тіней. Еріон крокував до помешкання Моракса, стискаючи руків’я Тінеріза під плащем. Його думки крутилися навколо почутого від Кайлана: "За тобою стежать." Що, як за всім цим стояв Салем? Після подій у маєтку, де Салем стояв осторонь, мовчки спостерігаючи, Еріон більше не міг довіряти йому. Еріон не любив повертатися до місць, які викликали спогади про невдачі чи небезпеку, але цього разу у нього не було іншого вибору. Він вирушив до маєтку Моракса, попри важкі сумніви, які тягнули його назад.

Коли він зупинився перед важкими дверима маєтку, відчуття тривоги тільки посилилося. Цей будинок більше не належав Мораксу, але його присутність досі відчувалася тут, як тінь минулого, яка вперто не бажала залишати місце. Мрака будинку нависала над Еріоном, мов чорний плащ, а повітря було насичене запахом воску і старої деревини.

Еріон постукав у двері, його кулак гучно відлунював у темряві. Час тягнувся нескінченно, перш ніж двері скрипнули, відкриваючи перед ним постать Салема. Той стояв, згорнувши руки на грудях, одягнений у плащ, який майже зливався з кольором ночі. На його обличчі грала знайома холодна усмішка.

— Еріоне? Що ти тут робиш? — запитав Салем, дивлячись на нього так, ніби шукав приховану загрозу.

Не відповідаючи, Еріон ступив уперед, і, перш ніж Салем встиг щось зробити, штовхнув його всередину. Салем відступив, намагаючись утримати рівновагу, але його спина зустрілася зі стіною.

— Що за… — почав Салем, але його слова обірвалися, коли Еріон рішучим рухом ухопив руків’я Тінеріза.

Зброя, мов відчуваючи гнів і напругу свого господаря, миттєво змінила форму. Лезо, що тепер нагадувало короткий кинджал, здавалося, поглинуло все світло в кімнаті, випромінюючи лише холод, який змусив повітря навколо здаватися густішим. Лезо опинилося біля шиї Салема, відблискуючи в світлі кволого полум’я свічки, що тремтіло в кутку кімнати.

— Навіщо ти це зробив, Салеме? — прошипів він, дивлячись просто в очі чоловіка. — Навіщо послав когось стежити за мною? Чи це теж частина твоєї "гри"?

Салем застиг, і в пам’яті спливли події давно минулих днів — єдиний інший раз, коли холодне лезо торкалося його шиї, нагадуючи про смертельну небезпеку. Це сталося ще тоді, коли він тільки-но вступив на шлях найманця. Тоді його юнацька самовпевненість привела його в одне з найнебезпечніших місць Лендорну — таємний клуб, де збиралися ті, хто знав про темний бік влади міста. Його найняли, щоб він передав певну інформацію, яку він нібито випадково почув, і, якщо пощастить, дізнався більше. Але завдання провалилося. Він не врахував, що люди, які мають що приховувати, чутливі до небезпеки. Його викрили, схопили і відвели в підвал, темний і сирий, де єдиним джерелом світла були слабкі свічки. Перед ним стояв один із торговців зброєю Лендорну. Той важкою рукою притиснув Салема до холодної кам’яної стіни, і лезо ножа торкнулося його горла, зупинившись на межі шкіри.

Салем добре пам'ятав цей момент. Холод металу, що ледь відчутно дряпав його шкіру, разом з невпинною думкою, що його життя зараз залежить від того, чи повірять йому. Тоді він мало не втратив усе через свою легковажність. Цей випадок навчив його цінувати мовчання, уникати зайвих питань і триматися подалі від чужих таємниць.

Тепер, відчуваючи лезо Клинка біля шиї, Салем знову відчув те давнє тремтіння в венах. Він добре знав, що Еріон, як і той торговець зброєю, не вагаючись піде до кінця, якщо відчує найменшу загрозу зради.

— Що ти несеш? — тихо мовив він. — Я нікого не посилав.

— Не бреши, Салеме! — Еріон посилив тиск клинка, залишивши тонку подряпину, з якої виступила крапля крові. — Кайлан бачив їх. Людей, які чатували біля мого прихистку. Вони використовували фразу: "зі світла в тінь." Це твої люди, правда?

Салем не ворухнувся, лише глибоко зітхнув.

— Ти справді думаєш, що я граю в такі ігри? — його голос став рівним, майже втомленим. — Еріоне, якщо я хотів би тебе контролювати, я б це зробив прямо зараз. Ти б навіть не помітив. А ці люди… — він на мить замовк, ніби обдумуючи, чи варто говорити далі. — Я нічого про них не знаю. Але повір мені, якщо вони використовують такі фрази, це значить, що ти втрапив у щось значно більше, ніж можеш уявити.

Еріон на мить затримав погляд на Салемі, його розум намагався вловити бодай найменшу брехню в словах. Але ні тон голосу, ні вираз обличчя не вказували на те, що Салем говорив неправду. Він повільно прибрав лезо, але не послабив хватку.

— Якщо це правда, — сказав він тихо, але з тією ж рішучістю, — тоді ти маєш допомогти мені. Бо якщо це твої ігри, Салеме, Клинок доведе нашу розмову до кінця.

Салем, злегка нахиливши голову, провів пальцями по тонкому порізу на шиї, відчуваючи теплу краплю крові, яка скотилася по шкірі. Він узяв зі столу шматок тканини, що лежав неподалік, і, витираючи кров, кинув на Еріона погляд — не гнівний, не ображений, а, радше, сповнений глузливої цікавості.

— Ти змінився, Еріоне. Клинок уже впливає на тебе, — промовив він рівним голосом, відступаючи до маленького столика біля вікна. Його рухи були спокійними, майже млявими, але в кожному жесті відчувалася прихована обережність. Він більше не втрачав із поля зору свого співрозмовника.