Глава 6: Новий день – нові пригоди.

Еріон прокинувся, коли сонце вже піднялося високо над горизонтом, кидаючи тепле світло крізь щілини у стінах. Він відчув, як синці та подряпини нагадують про себе, хоча біль уже не був таким гострим. Трохи оговтавшись, він піднявся, оглянувши прихисток — усе було на своїх місцях. Тінеріз стояв біля ліжка, темний і мовчазний, а на столі, куди він поклав її напередодні, чекала записка.

Зітхнувши й зібравшись із силами, Еріон підійшов до столу, узяв папірець і повільно розгорнув записку. Його очі пробіглися по коротких різких рядках, що здавалися написаними нашвидкуруч. Слова одразу ж змусили його насторожитися:

"Еріоне, за тобою слідкують. Зустрінь мене опівночі біля старої криниці за містом."

"Твій давній знайомий."

Еріон відчув, як тривога охоплює його розум. Хто міг бути цей "давній знайомий"? І чому він вирішив підкинути йому записку саме зараз? Його руки міцно стиснули папірець, коли він обмірковував, чи варто піти на зустріч. Ця інформація відкривала нові питання. Йому було відомо, що таємниці навколо Клинка Ночі могли привернути небажану увагу, але думка про те, що за ним стежать, змушувала серце битися швидше. Зустріч у віддаленому місці за містом могла бути пасткою — або шансом дізнатися більше.

Еріон відчував, як невблаганно тягнеться час до опівночі, але вирішив, що підійде до зустрічі підготовленим. Ні, не просто озброєним, а готовим до будь-якої пастки чи несподіванки, яка могла чекати на нього за межами міста. Його досвід навчив його простому правилу: успіх належить тим, хто думає наперед.

Він безшумно пройшов крізь вулички, зливаючись із тінями, що лягали важкими плямами на вологу бруківку. Його шлях вів до старого закинутого будинку на околиці міста, будинку, який ніхто не відвідував десятиліттями. Нікому і на думку не спало б, що в цьому напіврозваленому місці можна знайти щось цінне. Але саме тут Еріон облаштував свою схованку, місце, куди завжди можна було повернутися, щоб зібрати сили.

Перед тим, як наблизитися до будинку, він кілька разів оглянувся, перевіряючи, чи не йде за ним хтось у темряві. Навіть у звичній тиші ночі йому здавалося, що за ним стежать, що чийсь погляд палить його спину. Лише коли він переконався, що на вулиці порожньо, Еріон ривком відчинив скрипучі двері й увійшов до напівзруйнованого приміщення.

Старі дерев’яні сходи, що вели до підвалу, протестуючи заскрипіли, але він рухався швидко й упевнено, мов привид. У темному підземеллі, де стіни обросли мохом, він намацав знайоме місце — камінь у кутку. З вигляду звичайний, він приховував таємницю, яку знав лише Еріон.

Знявши камінь, він відкрив схованку — дерев’яну скриньку, що потемніла від часу й пахла сирістю. Еріон обережно дістав її вміст: мішечок із дзвінкими монетами, кілька золотих прикрас, що давно чекали свого часу, і невелику суворо складену карту, яка зберігала сліди старих подорожей. Монети й прикраси він акуратно сховав у внутрішню кишеню плаща, переконуючись, що вони щільно лежать і не будуть видавати його рухів. Карта залишилася в руках, на мить привернувши його увагу, але часу розглядати її не було — зараз його цікавила лише підготовка до зустрічі.

Він ще раз озирнув схованку, переконуючись, що не залишив після себе жодного сліду, потім закрив скриньку й знову вкрив її каменем. Виходячи з підвалу, він затримався на мить, дослухаючись до тиші. Лише слабкий вітер, що завивав у тріщинах будинку, порушував спокій ночі.

Наступним його кроком був алхімік. Еріон знав, що деякі зілля можуть стати в пригоді. Він не міг покладатися лише на власну спритність і Тінеріз — невідомість, яка чекала на нього за містом, вимагала всіх можливих підстраховок.

Алхімія була ремеслом, що вимагало досвіду й терпіння, але не давала надзвичайної сили. Алхіміки знали, як правильно поєднувати трави, мінерали й базові інгредієнти, щоб створювати корисні зілля для лікування ран, посилення витривалості чи тимчасового покращення нічного зору. Їхня майстерність не могла змінювати реальність, але допомагала людям витримувати непрості умови життя, особливо у небезпечних районах Лендорну. Зілля алхіміків зазвичай мало короткочасний ефект і працювало за простими принципами. Лікувальні еліксири могли затягнути незначні порізи, знеболювальні — полегшити біль на кілька годин, а настоянки для зосередженості тимчасово підвищували пильність. Помилки в приготуванні могли зробити зілля неефективним, але серйозної шкоди вони зазвичай не завдавали, окрім хіба що тимчасової слабкості або сонливості. Алхіміки, такі як господар лавки, були звичайними ремісниками, які продавали свої зілля для тих, хто потребував допомоги в подоланні фізичних труднощів або невеликих нездужань. Для Еріона їхні настоянки та знеболювальні засоби стали важливими інструментами, які допомагали йому під час небезпечних завдань. Він знав, що алхімія не зможе врятувати його в бою чи захистити від магічних сил, але надавала маленькі переваги, які іноді могли вирішити його долю.

Лавка алхіміка розташовувалася у вузькому провулку в центрі міста, куди нечасто заходили випадкові перехожі. Увійшовши до лавки, Еріон відчув легкий запах сухих трав і зілля, що пронизували повітря. Він привітався з господарем — невисоким чоловіком із крихітними окулярами, крізь які його очі здавалися більшими, ніж були насправді.

- Доброго дня шановний, мені потрібні зілля для зцілення і… можливо, щось для непередбачуваних ситуацій, — промовив Еріон, обираючи слова обережно.

Алхімік коротко кивнув і зник у глибині своєї лавки, повернувшись із кількома пляшечками. Він виставив на стіл невеличку склянку з темно-червоним зіллям, яке зцілювало рани за лічені миті, а також ще кілька невеликих флаконів із відтінками зеленого та синього.