Глава 5: Заслужена перерва.

Шлях до таверни видався розмитим, мовби ноги самі несли Еріона знайомими вуличками, не вимагаючи ні думок, ні зусиль. Лендорн, який він знав, був лабіринтом тіней і спогадів, і тепер, у важкому післясмаку того, що сталося в маєтку Моракса, місто здавалося йому ще темнішим.

Скоро перед ним виросла обшарпана будівля з вицвілою вивіскою «Зелений Дракон». Вона була схожа на втомленого сторожа, який бачив і пережив більше, ніж можна було розповісти. Еріон штовхнув важкі двері, і вони з гучним скрипом піддалися. Усередині таверни панував напівморок, розбавлений теплим світлом кількох лампад. Густий запах диму, деревини й чогось міцного наповнював повітря, огортаючи його затишком.

Його кроки глухо стукали по дерев’яній підлозі, коли він підійшов до барної стійки. За нею стояв Бор — сивий, кремезний чоловік, чия усмішка завжди приховувала напівжартівливий скепсис. Його маленькі, блискучі очі ковзнули по Еріонові, затримуючись на його стомленому обличчі й трохи напруженій поставі.

— Міцного? — промовив Бор, наче знав відповідь заздалегідь.

— Так, — коротко кивнув Еріон. Він не мав бажання говорити, але передчуття теплої гіркоти тавернового напою вже почало трохи розслабляти.

Бор поставив перед ним дерев’яний кухоль, наповнений густим бурштиновим настоєм. Цей напій, як казали, міг розтопити навіть лід у серці вічної зими. Еріон зробив великий ковток, відчуваючи, як хвиля тепла заливає його груди, розтікаючись кожним нервом, наче звільняючи його від невидимого тягаря.

Він сів у дальньому кутку, де світло лампад ледве торкалося столів, а шум таверни здавався приглушеним. Тут, далеко від тіней міста, можна було на мить забути про все. Але лише на мить.

Його думки невпинно поверталися до того, що сталося. Тінеріз лежав захованим під його плащем, але навіть тепер він ніби важив більше, ніж будь-який інший меч, який Еріон тримав у руках. Клинок тепер був частиною його життя — і частиною його страху.

Моракс, або те, що видавало себе за нього, змінило все. Залишатися в Лендорні тепер здавалося йому небезпечним. Місто, яке він колись добре знав, тепер було пасткою, кожна вуличка могла привести до загибелі. Його битва з найманцями і жахливою істотою залишила сліди, які неможливо було приховати. А сам Тінеріз зробив його більше ніж просто злодієм — він став носієм темної сили, яка притягувала до нього непрохані погляди і ще небезпечніших ворогів.

Еріон відпив ще ковток напою, спогади про храм і битву в залі накочувалися хвилями. "Чи можу я просто залишити це все позаду?" — думав він. Але в глибині душі він знав: зв’язок із Тінерізом розірвати буде не так просто.

Еріон вдивлявся в густу рідину в своєму кухлі, наче міг там знайти відповіді на питання, які переслідували його з дня першої зустрічі з Клинком Ночі. Напій відбивав слабке світло лампи, що стояла на столі, а відбиток цього світла нагадував йому полум’я — таке ж мінливе і небезпечне, як і його шлях. Все почалося здавалося б випадково, з простої мети обікрасти одного з посіпак Моракса. Звичайна робота, легка здобич для того, хто виріс на вулицях Лендорна. Але ця випадковість виявилася початком подорожі, яку він не шукав і ніколи б не обрав добровільно. Еріон мимоволі стиснув кулак. Його спогади, які він роками ховав глибоко, почали виринати, мовби сам клинок змушував його переглянути те, що привело його сюди.

Еріон згадав той день, коли його життя назавжди змінилося і штовхнуло його на шлях злодія. Йому було всього тринадцять, і він жив у бідному кварталі Лендорну, де виживання було щоденним викликом. Після смерті батьків його залишили в старому сиротинці, де діти, як правило, росли у злиднях, а потім розходилися вулицями міста, обираючи свій шлях. Еріон, ще зовсім юний, мав не лише швидкість і спритність, але й хист помічати те, що інші не бачили.

Одного разу, пробираючись вулицями в пошуках їжі, він став свідком сцени, що назавжди вкарбувалася в його пам'ять. Він побачив, як купець на ринку обібрав його друга дитинства — малого Ріана, який намагався продати невелику срібну монету, єдину згадку про матір. Купець забрав монету та грубо відіпхнув хлопця, залишивши його без жодного мідяка. У ту ж мить Еріон відчув, як у ньому закипає лють. І тоді він вирішив зробити свій перший крок на шлях злодія.

Тієї ж ночі Еріон повернувся на ринок. Він знав, що купець залишає лавку без нагляду, лише іноді повертаючись для перевірки товару. Коли наступного ранку купець прийшов, він виявив, що всі його виручені монети зникли. Це було перше вдале пограбування Еріона, яке принесло йому впевненість у власних силах і перший смак успіху. Та найбільше йому сподобалося відчуття справедливості — він знав, що гроші допоможуть не тільки йому, а й Ріану та іншим дітям сиротинця.

Той перший злочин став початком. Він більше не міг зупинитися. Спершу це були дрібні крадіжки, але з часом його майстерність зросла. Він полював на тих, хто вважав себе недосяжним: купців, лихварів, навіть охоронців. Кожна нова крадіжка приносила йому не лише гроші, а й дивне відчуття справедливості. Він не просто виживав, він протистояв системі, яка пригнічувала таких, як він.

Та сьогодні, сидячи в темному куточку таверни, Еріон не міг позбутися думки, що весь його шлях привів його до цього моменту — до Клинка Ночі. Він пройшов довгий шлях від голодного хлопчиська до майстра крадіжки. Але тепер, тримаючи артефакт, який сам обрав його, він відчував, що не контролює свою долю.

- Що ж, Еріоне, — тихо промовив він до себе, його голос загубився серед гомону таверни, що доносився, як віддалений шум хвиль. - Усе, що ти хотів, це трохи золота… а тепер маєш те, про що інші тільки мріють.